Розділ 29. Обіцянка Маски (2)

 — Я радий, що ти не пішла, — сказав Стефан.

Майя повернулася до нього. Вони сиділи в їдальні після іспиту по Зіллях та Настійках. Дівчина з апетитом вовкулака розправилася з теплим пиріжком з капустою і тепер попивала чай з імбиром. Побачивши вираз однокурсника, вона зрозуміла справжній зміст його слів. «Я радий, що ти жива», — читалося в його погляді.

— Дякую, — посміхнулася Майя. — Я теж рада, що ти в порядку.

Хлопець кивнув, але нічого більше не додав і взявся за свій шматок гарбузового пирога.

У той же день Майя перездала Основи Чароплетіння. Іспит приймала тільки мадам Пуфа, так як інші учасники комісії були зайняті наступними іспитами. Сувора вчителька все-таки вивела їй «Відмінно», хоча тут же за полями дописала «але в наступному семестрі поблажок не буде, Семіроз».

 «А то вони були», — подумала Майя, розтягнувши губи у вдячній усмішці.

 ***

Адепти різних курсів і факультетів сміялися і веселилися, піднімаючи келихи. Вибухали хлопавки, говорилися тости. Майя сиділа на дивані у широкого вікна. Вечірка проходила в одній з майстерень гуртожитку майстрів для старших курсів. На канікули багато учнів поїхали, а ті, хто залишився, вирішили влаштувати невеличкий бенкет на честь закінчення іспитів.

Стефан умовив Майю піти з ним. Майстерня виявилася просторим приміщенням на верхньому поверсі з вікнами майже на всю стіну, вони виходили на Рубіновий Бульвар. Майї відразу згадалася майстерня професора Чуба. Як і там, тут було багато креслень на стінах і дивних механізмів на полицях і в шафах. Столи ломилися від смакоти, деяка їжа була зачарована. Наприклад, цукерки стрибали в коробці кожен раз, коли хтось підходив до них, немов кажучи: «Вибери мене!»  А як здивували бульбашки в келихах з шампанським, які показували казкові силуети, і можна було вибирати ілюзію до душі.

Майя сиділа на дивані у широкого вікна. Поруч розташувався Ян і кадрив двох старшокурсниць з факультету лікарів, а з іншого боку Стефан розглядав Місяцеруб Тита і з захопленням слухав розповіді хлопця про суворі будні навчання воїна. Майя ж розглядала в своєму келиху, як летить пегас з бульбашок. Вона вперше бачила, як чари застосовуються на звичайній їжі і все побоювалася це пити, щоб не зіпсувати красу.

Незважаючи на події, що вразили Академію, навколо кипіли веселощі — життя тривало: в Чарогір’ї люди швидко відходять від жахів і трагедій. В такому місці інакше не можна: казка і кошмар тут йдуть рука об руку, як життя і смерть.

З цими думками Майя повернулася подивитися на вечірній бульвар. Там повільно падав сніг, і білий покрив відбивав яскраві вогні міста. У їхній грі проступали контури кам'яних химер на фасадах будівель. У напівтемряві вони виглядали куди реальніше, немов сама ніч наповнювала їх душею, і тепер вони сиділи, вичікуючи кращого моменту, щоб схопити і забрати жертву в провулок.

Майя глянула на замок на пагорбі і зупинила погляд на вежі, в якій жив Ельдар. Вона все сильніше сумувала за ним, хоча вони були так близько. За минулі два тижні їм не вдавалося нормально поговорити. Майя майже весь час перебувала біля батька і стежила за його одужанням, або готувалася до іспитів в гуртожитку. Ельдара же професор Білозір активно вантажив всякими дорученнями, тримаючи у себе на очах.

Втомившись слухати розмови про зброю Стефана і Тита, а також хихикання Яна і двох старшокурсниць, Майя допила з келиха і піднялася. Від ігристого напою по тілу розлилося приємне тепло, а думки стали легкими, як самі бульбашки.

Пригладжуючи волосся перед дзеркалом біля входу до вбиральні, дівчина помітила краєм ока золотий блиск за спиною. Вона повернулася і втупилася на монетку, що оберталася на місці. На мить ноги Майї приросли до підлоги.

 — Ні-ні-ні... — заплющила очі вона, подумавши, що це шампанське в голові грає.

Вона відкрила очі. Монетка все ще крутилася. Дівчина підняла руку, готова відбиватися. Але річ не поспішала нападати. Вона зробила коло і ковзнула в прочинені двері підсобки. Кілька секунд Майя сумнівалася, але потім зробила крок до дверей. Вона хотіла довести собі, що це всього лише її уява, яка розігралася. Повільно відкривши двері, вона заглянула в отвір.

Перед нею розкрилася сцена, а за нею ряди порожніх глядацьких місць.

 «Начебто не так багато пила», — сумно подумала Майя і хотіла вже закрити підсобку, як тут двері різко сіпнулася, відкрившись ширше.

Майя, тримаючись в цей момент за дверну ручку, втратила рівновагу і впала вперед. Ставши на коліна, вона почула позаду хлопок, а коли розгорнулася, дверей й сліду не було.

Дівчина підскочила і почала шукати вихід за лаштунками. Однак там була тільки стара цегляна стіна. Ні натяку на підступні двері.

 — Лісовик-піший!  — мимоволі випалила Майя улюблену фразу Стефана.

Вона розгорнулася до сцени. Зробивши пару кроків, дівчина здригнулася, коли на неї направили промінь світла.

 — Гей!  — вигукнула Майя, мружачи очі на прожектор. — Хто тут?

Ніхто згори не відповів.

 — Це, напевно, якийсь жарт!  — нервово посміхнулася Майя. — І не смішний!

Тиша навкруги давила. На спині проступив холодний піт. Майя закусила губу, оглядаючи порожній зал. Місце здалося їй знайомим, хоча вона й гадки не мала, звідки. Може, її викрав привид Лісани?  Та зараз була в глибокому сні, але відомі також випадки, коли дух залишав тіло.

 — Зовсім не смішно, — пробурчала Майя, вже мало сподіваючись, що це всього лише її уява.

 — Кому як.

Зал освітила велика кришталева люстра на стелі з ліпниною і ряди канделябрів. Майя здригнулась і подивилася на людину в першому ряду.

 — Професор Лан?

Чоловік спокійно сидів, закинувши ногу на ногу. На ньому був чорний камзол, прикрашений срібною вишивкою, чорне волосся зібране у хвіст, але не вгорі, як зазвичай, а набік. Очі кольору весняної трави виблискували зеленим вогником майже так само яскраво, як бувало у Ельдара.

 — Слава Небес, — видихнула Майя і зніяковіло зізналася: — Я думала, мене викрав привид.