Епілог

Кілька секунд Майя зволікала. Постукавши, вона відкрила двері кабінету ректора. Професор Семіроз сидів за своїм столом і читав якогось листа. Між брів у нього засіла глибока зморшка.

 — Сідай, — підняв він очі.

Дівчина зняла з плеча сумку і сіла навпроти чародія. Він відклав лист.

 — Все добре?  — насторожено запитала Майя.

Батько глянув на лист, помітно сумніваючись, чи варто про це говорити, але потім вимовив:

 — Лісану Власко вчора знайшли мертвою, хоча її стан до цього був стабільним.

 — З'ясували причини?

 — Ні, явних причин немає. Але не це найдивніше, — чарівник замовк, і зморшка між його брів стала глибшою. — На її руці виявилося кільце. Те саме, що я знайшов в лігві першого Чеканника Душ. Та й її обличчя... Стражники кажуть, вона посміхалася.

Майя напружено слухала ректора. Вона згадала Руту, її безтурботний вираз обличчя. Її останні секунди були наповнені гарним сном, перш ніж він перейшов в вічний.

Дівчина зціпила зуби, всередині згорнувся тугий ком.

 — Може, воно й на краще, — почула вона голос батька.

 — Що?  — перепитала Майя.

Батько відповів не відразу. Він глянув на двері, за якими завжди сиділа Лісана. В очах його відбилося щось таке, що Майя не зрозуміла.

 — З пробудженням її очікували тортури, а потім її б «стерли». В якомусь сенсі їй пощастило, як би це жорстоко не звучало...

Майя вражено дивилася на чоловіка, поки той не повернув до неї погляд:

 — ... Ти хотіла зі мною поговорити. Сказала, розмова не по телефону.

Дівчина кивнула і стиснула тканину сукні на колінах. Погляд її опустився на стрічку на зап'ясті. Стефан її не побачив, та й ніхто інший теж. Коли Майя намагалася її розрізати, лезо ножиць проходило наскрізь. Намагалася вона і спалити її, але тільки обпекла собі шкіру. Вона вже і зубами намагалася її перегризти — та навіть не пом'ялася.

Майя вдихнула, бажаючи розповісти батькові про цю проблему, але з губ зірвався німий видих. Горло немов стягнуло, як стягують шнурок на мішку, і Майя не змогла вийняти з себе ні слова.

Батько здивовано стежив, як дочка розгублено відкриває і закриває рот, подібно до рибки в акваріумі.

 — Майя?  — спантеличено запитав він. — Тобі погано?

Дівчина злякано подивилася на батька. Вона не могла сказати ні слова, наче її горло наповнювалося водою при одній лише думці поділитися про договір з білою маскою.

 — Горло болить, — прохрипіла, нарешті, вона, зрозумівши, що з таким же успіхом та сама рибка може битися об скло, а те навіть не трісне.

 — Я скажу Корнелію оглянути тебе.

 — Не треба, — похитала головою Майя і піднялася. — Мені потрібно йти.

Вона кулею вискочила з кабінету. Деякий час вона швидко йшла по коридору, ледь усвідомлюючи, куди несуть ноги. Опинившись в якомусь глухому куті, Майя притулилася до стіни і почала глибоко дихати. Паніка голосно стукала з пульсом в скронях. Дівчині хотілося кидатися з одного кутка в інший, як дикій кішці, замкненій в тісну, задушливу коробку.

По коридору пронісся дзвінок. Майя згадала, що потрібно йти на урок Чароплетіння. І як не дивно, думка про те, що мадам Пуфа не терпить запізнень, привела її до тями швидше ляпасу. Майя відштовхнулася від стіни і поспішила на заняття.

Вона глянула на стрічку, яка стала їй кайданами. Нічого, у неї є час подумати над цим. Вона придумає що-небудь, як робила це раніше. Якщо на те пішло, вона навіть Маскарону не дозволить розпоряджатися своїм життям. Всього три ночі — не так багато. А потім він її відпустить.

 «Адже відпустить?»  — стиснула губи Майя.

 ***

Вона чекала, що однокурсники на неї будуть поглядати через витівку під час зборів, але вони її здивували: вирішили не поглядати, а прямо підходити і питати. Їм хотілося дізнатися хоч якісь подробиці про те, що трапилося. Особливо їх цікавило, чи правда Майї довелося битися з темною чарівницею. Дівчина здивувалася, від кого просочився цей слух, але заперечувати не стала. Лише акуратно згадала, що в якомусь роді її врятував дах академії.

 — Схоже, зносити дах — це твоє покликання, — закивала їх староста Олівія.

Майя посміхнулася. Ніякої напруженості між нею і однокурсниками не було, все несподівано швидко прийшло в звичний навчальний процес. Напевно, це було ще одна особлива властивість жителів Чарогір’я: швидко повертатися до повсякденного життя.

Кілька разів Майя бачила, як зі схожими питаннями підходили до Ельдара. Однак хлопець уникав небезпечних тем, як він це завжди вмів робити. Це додало його репутації таємничого адепта ще більше чуток, але навряд чи це його турбувало.

На перервах вони так ні разу не заговорили. Їх весь час оточували інші адепти, і піти непомітними було неможливо. Урок Алхімії у них в той день був останнім. Майя перетнулася з Ельдаром біля виходу. Той церемонно поступив їй дорогу.

Коли їх очі зустрілися, його погляд став таким глибоким, що вона в ньому почала тонути. Його губ торкнулася знайома крива посмішка, і серце Майї пропустило удар.

Вона спішно вийшла з класу, і коли побачила, що Ельдар пішов поруч, їй довелося докласти чимало зусиль, щоб виглядати спокійною.

Вона йому подобалася. Навіть незважаючи на те, що вона дочка чарівника, який начепив на нього нашийник. А що стосувалося Майї, то Ельдар їй не подобався: вона його кохала. І це кохання відрізнялося від усіх, що вона відчувала до цього. Навіть від усього, що представляла. Вона кохала його настільки сильно, що це причиняло біль.

 — Майя, — сказав Ельдар, зупиняючись. Вона теж зупинилася. Вони не говорили трохи більше тижня, і Майя не хотіла, щоб він здогадався, як вона рада почути його голос. — Я давно хотів з тобою поговорити.

Дивлячись на нього, Майя ледве стримувала посмішку. І це виявилося вражаючим: з ним вона навіть забула про недавній страх. Думка про неминучу біду відступила. І все тому, що Ельдар зараз стояв поруч. Але ж він навіть не здогадувався, яку беззахисність і силу одночасно давав їй. Майя не відразу вловила сенс його слів, і лише коли він взяв її праву руку, вона затамувала подих: