ГЛАВА 1

Звуки. Шурхіт сторінок. Запахи. Незвичні, але м'які. Крапля цитрусових, трохи троянди, шипра і легкі деревні нотки. Явна присутність. Чоловіча.

Всі почуття загострилися. Я напівлежала на чомусь м'якому, руки-ноги залишалися вільними. Що ж сталося?

До мене увірвалися... Хто? Навіщо? І Білка, я подумки розмовляла з Білкою!

Подальші спогади немов покрив туман. Але я абсолютно точно знала, що перебуваю в незнайомому місці.

Так і не визначивши, що це за місце, ризикнула відкрити очі.

Кабінет! Це безумовно був кабінет. Але який! Прямо по стінах вилися рослини, обплітаючи три аркових вікна. По центру стояв величезний стіл, над ним в просторі крутилась блакитна куля. І все б добре, тільки та куля висіла без жодної видимої підтримки.

А за столом сидів самий натуральний ельф! У бузковому камзолі! Я навіть заплющила очі і похитала головою – фентезі люблю, але побачити ельфа живцем, це якось... попахкує клінікою!

Знову обережно придивилася.

Мужик нікуди не зник. Навпаки, підняв на мене величезні – ледь не на третину обличчя – сині очиська. Довге біляве волосся було акуратно заплетене синьою стрічкою. Який же він вухатий! Навіть рука засвербіла помацати!

– Прокинулася, – констатував ельф і відклав убік папери.

– Ви говорите по-українськи? – здивувалася я, все ще витріщаючись на його вуха.

Ельф миролюбно посміхнувся:

– Ні, просто емпати з легкістю переключаються на будь-яку мову.

– Це ви зараз про себе?

– І про тебе теж.

Незвичне слово дряпнуло, але несформульовану думку перебила інша. Мови мені дійсно завжди добре давалися, проте не так, щоб «із легкістю переключатися».

– Де я? Хто ви? – насторожено озирнулася.

У кабінеті окрім нас нікого. Двері щільно зачинені, вікна засклені, та й судячи з того, що з них видно небо, поверх явно не перший.

– Мряв! – звідкись з-за блакитного дивана, на якому я, виявляється, спочивала, вискочила біла кішка.

– Білка, Білочка! – я з радістю притиснула красуню до себе і перевела погляд на білявого вухатого.

– Мі Еліза Корольова, наші агенти виявили у вас невеличкі емпатичні здібності. Тому відтепер ви будете навчатися тут, поки не опануєте їх досконало.

– Агентів? – хмикнула я. – Ви цього навчаєте прямо тут?

– Чудове почуття гумору, витримка в незнайомій ситуації, чіпкий розум – з вас вийде відмінна адептка, мі, – ельф здавався задоволеним.

«Мі-мі-мі», – перекривляла я про себе незвичне звернення, що різало слух.

– Ви так і не відповіли, де я.

– У Королівській Пси-Академії Арнетеї.

Щось не пригадую жодних Пси-Академій, та й королів у нас давненько немає. Хіба тільки в Англії владу захопили ельфи.

– Можливо, для вас це прозвучить дивно, але ви більше не в своєму світі. Ласкаво просимо на Арнетею. Упевнений, вам тут сподобається.

– Невже? – я пройшлася по ньому підозрілим поглядом. – Я б на вашому місці не була така впевнена.

Ельф посміхнувся ще ширше, і мені це зовсім не сподобалося.

– До речі, – не змогла стримати зауваження, – грим гарний. Вуха прекрасні, я майже повірила. Але ельфів не існує.

– Не хочеться розчаровувати вас, мила мі, але я цілком реальний. – Він навіть вийшов з-за столу, мабуть, щоб я могла розглянути у всій красі. – Дозвольте представитися, ректор Алрімаліль Вірдонат Ендерс.

І простягнув руку. Я оцінила розшитий камзол, мереживне жабо, навіть вузьку лілейно-білу кисть. І про всяк випадок вирішила триматися подалі.

– Дуже приємно, – буркнула, піднімаючись і не випускаючи Білку з рук. З невдоволенням зазначила, що моєї сумки поблизу не видно. – Але я не планувала міняти навчальний заклад. Якщо це жарт, то він затягнувся. Тому поверніть мої речі, я повертаюся додому.

– Шкодую, це неможливо, – він навіть зітхнув, ніби йому й справді шкода. Прибрав долоню, яку я так і не зважилася потиснути. – Ми не можемо відпускати адептів, поки не переконаємося, що вони безпечні для оточуючих.

– Емпати? Небезпечні?! – перепитала недовірливо: звучало дико.

– Тут вчаться не тільки емпати. Пси-здатності непередбачувані.

– А я-то чим небезпечна?

– Ви неініційований псионік, що не контролює і не знає власної сили.

– Вже псионік? – недовірливо перепитала я.

Ця комедія подобалася мені все менше. Але, судячи з обличчя ельфа, відпускати мене він не збирався.

– Комісія визначить точніше, за попередніми висновками ви емпат. Не найсильніший, тому є ймовірність, що покинете Академію через рік-два.

Я потрапила до секти? У мене марення? Маніяк, який напав, накачав чимось... А може, цей вухатий якраз і напав? Хоча ні... У того був інший... запах.

Мабуть, сумніви відбилися у мене на обличчі, тому що ректор зітхнув і повів рукою в бік вікна: