ГЛАВА 10

У гуртожиток я прийшла не в найкращому настрої.

Як не дивно, Мобілка дійсно врахувала побажання, вивівши мене із задуми улюбленою музикою.

«Індивідуальне заняття», – нагадала.

Так! Він всього лише мій вчитель. Розпещений, між іншим, жіночою увагою. З яким я знайома всього лише другий день. І якби не безглузда картинка в кулі, то я б і не думала ні про які м'язи та поцілунки!

Насилу привівши в порядок емоції, я зупинилася біля дзеркала. Якийсь час розглядала навчальне плаття з плісировкою, потім плюнула і натягнула рідні джинси. Зиркнула на Мобілку, але та порад щодо дрес-коду не давала, слава всім богам.

На цей раз мені ніхто не зустрівся – ні сам Наареш, ні ловці, ні мі консерва з мі змеюкою, що наввипередки намагаються підстерегти дракона, вискочивши на нього з кущів.

Срібного не виявилося і в ментальній залі. Але двері були відчинені, я обережно штовхнула їх та увійшла всередину, про себе повторюючи «схему один».

Мобілка показувала чотири нуль п'ять, і я вже було засумнівалася, чи не віддали перевагу замість мене якоїсь черговій красуні, на все готовій, як силует Наареша виник в отворі.

– Вибачте, трохи затримався, – видав магістр, звичним жестом накладаючи на двері магію.

Я краще зміцнила щит, зосередившись на пісеньці про сірого козлика. Цікаво, а який-небудь рудий песець у багатостраждальної бабусі не жив?

– Хтось покаявся? – запитала, згадавши винищення мишачого короля. Триголового.

– Звичайно, – відповів Наареш, відразу ж зрозумівши, про що йдеться. – Але я обміняв обіцянку мовчати у відповідь на обіцянку більше не закликати нечисть на територію Академії, так що не дивиться на мене з такою цікавістю.

І, не даючи мені відповісти, він відразу ж перейшов до заняття:

– Сьогодні покажу вам більш складне плетіння, яке допоможе приховувати певні думки і емоції, і водночас залишати на поверхні то, що ви хотіли б там залишити.

Звична, ледь волвима посмішка торкнулася його губ. Дуже добре, ось залишу якусь таку думку... що у нього побачення, наприклад. І нехай протяги виносять це з моєї голови прямо до різних консерв та фейрі!

Притримавши підступні плани, щоб дракон їх не вичитав, я дивилася, як він наближається. Піднімає руки до моєї голови.

Погляд блукав по чіткій лінії губ, вольовому підборідді, а в думках раз у раз стріляли спогади, як ці самі губи впивалися з якоюсь незнайомкою!

Пальці Наареша торкнулися мене. Ох, ні, він же може вичитати!

Диркнувшись, я мимоволі відступила назад:

– А можна без цього? – випалила.

– Мі Елізо? – підняв він брову.

– Ну... без контакту.

– Так мені простіше показати вам щити. Безконтактне навчання може зайняти багато часу і не всім дається.

– Ви вважаєте, що я повна нездара і мені нічого не дасться? – чомусь його слова зачепили.

– Я ще не оцінив рівень вашого потенціалу, – в баритоні почулися сухі нотки.

Він мовчки дивився на мене, я – на його дідькові губи, чесно намагаючись підняти погляд до очей, але не в змозі дивитися у них.

– Щось трапилося? – він зробив крок, знову піднявши руки. Усміхнувся м'яко: – Я не завдам вам шкоди.

 Пальці торкнулися голови, обпалюючи.

Трапилося? Так, трапилося це безглузде видіння!

Зсередини здійнялася дивна хвиля, яких ніколи раніше не траплялося. І не встигла я зміркувати, що відбувається, як у всіх дзеркальних гранях почала відбиватися та сама спекотна сцена.

Обличчя Наареша змінилося. Здивовано витягнулося, після зробилося похмурим. Він глянув на мене, немов намагаючись щось вичитати.

Усередині все клекотіло, і чим більше я хотіла заспокоїтися, тим сильніше і яскравіше ставала картинка, множачись і збільшуючись в незліченних дзеркалах.

– Що це? – з дивним виразом запитав магістр.

– Це те, що показала мені куля для віщування! Чи не ви підкинули в нього таке видіння?

Думка, що, можливо, це був лише чийсь злий жарт, тієї ж стервози, забутої в кріслі, майже обнадіяла. Але похмурий вираз обличчя Наареша відразу ж вбив усі надії.

– Вам не варто було цього бачити. Мені шкода.

Ах, не варто. Шкода йому!

І чому, власне, не варто?! Мені-то що?!

– Еліз! Еліз, дивись на мене!

Руки вхопили мою голову. Очі прикували до себе погляд.

Кілька секунд я розглядала вертикальні щілини зіниць, зелень очей, срібні відблиски у волоссі і падала, падала кудись, віддаючись сильним рукам.

Не знаю, що він робив, але в голові розлився спокій, майже благодать. І лише коли дракон прибрав пальці, в неї стали злітатися панічні питання.

– Що це було?

– Спонтанний викид магії.

– І що тепер?