Розділ 3

Лише тихе цокання годинника порушувало тишу в кабінеті ректорки. За робочим столом сиділа темноволоса жінка і пильно стежила за кожним рухом і емоцією хлопця. Той і зеленого поняття не мав, для чого вона покликала його. Тому не поспішав заглядати у листа, якого отримав.

— Що це, ректорко Альткірх? — без причини студенти сюди не потрапляли. Щось трапилося, та щось не поспішали хлопцю нічого розповідати. І Люциусу це не подобалося. Тим більше якщо він був в цьому замішаний.

Та жінка, схоже, не збиралася відповідати. Пронизувала поглядом і чекала, доки він відкриє конверт.

З недовірою оглянувши конверт з усіх боків, блондин все ж дістав пожовклий від часу аркуш паперу. Його пальці ледь помітно затремтіли, коли він пробігся очима по тексту. Хлопець зрозумів, хто це писав. Він підвів погляд сірих очей на жінку, очікуючи пояснень.

— Я виконую свою частину плану, — промовила Ліліт. — Він захотів, щоб ти отримав лист, коли настане час. Здогадуєшся, чому? — вона склала пальці рук в замок, не зводячи пильного погляду з хлопця. — Якщо ні, то зараз дізнаєшся. Читай.

Він знову перевів погляд на лист в руках і почав читати.

«Люциусу Сейро.

Дорогий сину, якщо ти це читаєш, то нас вже давно немає на цьому світі. Нам з матір’ю дуже шкода, що ми не змогли подарувати вам свою батьківську любов, але ми зробили все можливе, щоб гарантувати вам довге і щасливе життя. Донині до тебе вже мала повернутися та невелика кількість спогадів та образів, що були приховані у твоїй підсвідомості весь цей час. Та малесенька білява дівчинка у твоїх спогадах — твоя сестра. Люце, ти повинен знайти її і, пообіцяй, що піклуватимешся про неї. Я упевнений, що вона стане студенткою академії.

Оскільки я один з ініційованих пітьмою, слід було чекати того, що вона передасться комусь з вас. І вона вибрала твою сестру. З нею виникнуть складнощі. Коли прийде час, звернися до Алларіка. Він знає, що робити далі. Вам допоможуть.

Ми переконані, що ви обоє станете сильними магами в майбутньому. Бережи себе і свою сестру. І будьте щасливі.

З любов’ю, ваші батьки.

Леон і Ліліан Сейро».

Самітна сльоза скотилася по його щоці і впала на папір. Образи один за одним проносилися в голові Люциуса. Проте він швидко опанував себе, витер обличчя і сховав листа в кишеню.

— Отже, Сейро… — задумливо промовив Люц. — Я можу не сподіватися на повернення справжнього родового імені, — він поглянув на жінку. — Чи не так?

Вона кивнула.

— Точно не зараз, студенте Бейль.

— Вона дійсно в академії? Чому батько настільки упевнений, що їй передалася пітьма? — питання з’явилися і з’являлися в голові Люциуса. Хотілося запитати про все. Але відповідей на них не буде…

— Вона першокурсниця. Щодо другого запитання, — ректор замислилася. — Він не поділився своїми думками. Але якщо Леон так сказав… мені немає причин не довіряти йому, — жінка відкинулася на спинку крісла і продовжила. — У будь-якому разі пітьма повинна прокинутися. Думаю, чекати залишилося недовго.

Люциус на мить спохмурнів, але миттю повернув спокій на своє обличчя.

— Що не так, ректорко Альткірх? Мають бути причини вашій упевненості.

— Ти завжди був тямущим, Люциусе. Та іноді не варто влізати туди, куди не просять, — Ліліт виразно подивилася на хлопця. Той навіть не здригнувся. — Мені повідомляли про проблеми зі стихією. Це потрібно тримати під контролем.

— Я вас зрозумів. Але ви не скажете, хто вона? — поцікавився хлопець, хоча вже знав відповідь.

— Ти її впізнаєш, якщо ще не бачив. Вона копія матері. У будь-якому разі, затям. Листа ти нікому не показуєш, і нічого про усе це не розповідаєш. Ніби нічого не чув. Більше ніхто цього знати не повинен.

Хлопець вигнув брову.

— Не дивися так на мене, Люциусе. Поки ви росли, за вами наглядали Харт і Ліана. Тепер ви під моєю протекцією. Хоча б доти, поки є студентами академії. Але я впевнена, що скоро і Алларік приєднається, — жінка перевела задумливий погляд на дверцята шафи, де був захований ще один лист. Чому Зен передав його їй, вона ще не знала. Рівно, як і не розуміла, звідки йому відомо про ситуацію з сім’єю Сейро.

— Хто такий Алларік?

— Дізнаєшся. Зараз ще не час.

— Люди щось мають проти тіней?

— Жоден не дожив до цього часу. Як думаєш?

— Тобто… — Люциус не встиг договорити. Не могли вони винищити усіх до одного.

— Що менше людей знає про це, то краще для Естер. Тема закрита. Більшого тобі знати не варто. Не влізай у це, Люциусе. Принаймні зараз, — Ліліт кинула застережливий погляд на хлопця. Коротке білосніжне волосся, як у Леона, світла шкіра, широкі плечі і впертий погляд. Очі ж були кольору зимового неба, як у Ліліан. Вони обоє занадто схожі на своїх батьків. — Розмова закінчена. Ви вільні, студенте Бейль.

— Який чудовий день… — він пильно поглянув на жінку. Отже, Естер. — На все добре.

***

Прокинулася я раніше ніж зазвичай, тому вранішній дзвін застав мене біля виходу з ванної. Оскільки до сніданку ще залишалося трохи часу, я повернулася до вчорашньої книги. Гм… клани і їх ієрархія, рівні магічного потенціалу і різновиди самої магії. О, навіть інформація про істинних присутня. Мабуть, автор дуже довго збирав інформацію. Вирішивши, що повернуся до цього потім і почитаю, як випаде нагода, я підійшла до шафи і дістала форму. Ще раз оглянула її, зітхнула і почала одягатися.