Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розділ 6

Прокинулась я від криків з сусідньої кімнати. Наступної миті двері моєї кімнати з гуркотом відчинились, а на порозі завмерла Аря.

— Естер, ми проспали! Вставай, інакше, не знаю, як мені, а тобі точно зараз буде не солодко, — мало не прокричала Аретта і, буквально, вилетіла з кімнати.

Деякий час я просто кліпала очима, намагаючись зрозуміти, що й до чого. Але для того, щоб пазл склався, вистачило глянути на годинник. За мить уже я хаотично бігала по кімнаті, збираючись якомога швидше. Сніданок нам уже не світить, але якщо поквапитися, то до початку занять ми встигнемо. Ми мусимо встигнути! Не хочеться збирати відпрацювання вже з першого семестру. На відміну від Арі, у мене першим заняттям стояла бойова підготовка в магістра Леннарта, а це означало, що я в будь-якому разі не маю запізнитися. Відробляти його заняття не хотів ніхто, та і сміливців, що б пропускали їх не було. Як можна було не почути дзвона?! А чому Селіна не зайшла за мною? Мимоволі згадався мій вчорашній вечір. Ну добре, перше питання відпадає. Ці кілька днів, після того, як Даміан переніс мене в кімнату я просто не можу заснути, ну, або не хочу… або боюсь… Та я сама не знаю! Загалом, тепер кожен мій вечір проходить за читанням книг. Відповідно, засинаю я, якщо не під ранок, то дуже пізно. Даміан, звичайно, за кожної нагоди, з такими хи-и-итрими очима, нагадує мені про те, що я втнула дурницю, але в кімнаті не з’являвся. Загалом, усе знову як завжди — він дратує й намагається розгнівати мене. Схоже, йому подобається це робити. Хоча, здається мені, у ньому дещо змінилось… А! Погляд змінився. Не знаю, що в нього в голові, але якщо раніше я чітко бачила гнів у його очах, то тепер це щось зовсім незрозуміле.

З цими думками я вже вибігла з кімнати й мало не збила з ніг Селіну. Схоже, Аря побігла вперед.

— Ну нарешті! Я вже думала, що ти десь зникла, — замість привітання промовила вона.

— І тобі добрий ранок, — я винувато усміхнулась. — Навіщо ти за мною повернулась?

— Ну дивись, якщо ми зараз не будемо гаяти час на марні балачки, то встигнемо до початку заняття, — сказала вона.

Більше слів не було потрібно. Наступної миті ми вже бігли до майданчика. Там проходили заняття з бойової підготовки.

— Що з тобою? Ти останні два дні ледь підіймаєшся зранку, — запитала Селіна, не припиняючи бігти.

— Я пізно лягаю, — я спробувала втекти від відповіді.

— А причина? Нам ще не задають так багато, щоб гаяти ночі на вивчення матеріалу, — не вийшло.

— Ох, потім розповім. Інакше, доведеться ще й Арі окремо розповідати.

— Маркус і Люциус запитували про вас. А чому Аря проспала?

— Ти ж знаєш, вона любить поспати. Вона вже не перший раз не чує дзвона, просто спить міцно, — я видихнула. Ми якраз добігали до майданчика.- А що хлопці хотіли?

— Чесно? Не знаю, — вона знизала плечима. — Маркус сказав, що пізніше тебе знайде, а Люциус… — Селіна на мить замислилась. — Мені взагалі здалося, що він питав більше за Аретту, ніж за тебе, — вона загадково усміхнулась.

— Та ну-у-у! Не може бути! Ти думаєш? — мене це здивувало.

— Хто знає… тим паче, Аретті, схоже симпатизує Люциус, — промовила Селіна.

— Побачимо, — сказала я й оглянула присутніх.

Усі вже були на майданчику, до дзвінка залишилося ще кілька хвилин — ми дуже швидко бігли.

— Я думав, ви вирішили прогуляти, — до нас підійшов хлопець.

Ян — наш одногрупник, дракон-напівкровка. Коротке каштанове волосся, карі очі і смуглява шкіра. Взагалі, він приємний хлопець, завжди усміхнений і веселий. Напевно, немає тих, хто б ворогував з ним, а через гарну вроду дівчата так і вішалися на нього.

— Ніколи в житті! Просто непередбачувана ситуація, - промовила я.

— Угу, просто зізнайтесь, що проспали. Де ваша нічка була? — весело запитав він і усміхнувся.

— Та ну тебе, — буркнула Селіна.

— Та я жартую, — Ян усміхнувся ширше й поплескав Селіну по плечу.

Далі діалог не продовжували — на майданчику з’явився магістр.

— Доброго ранку, студенти, — викладач широко усміхнувся. У-у-у магістр у хорошому настрої. Схоже, з нас сьогодні всі соки витиснуть і на лекцію ми будемо повзти. — Оскільки вам рідко випадатиме нагода вступати в поєдинки, та і взагалі, застосовувати будь-які бойові техніки на таких рівних поверхнях, як от цей майданчик, кілька занять ми проведемо в лісі. Тому розвернулися і кроком руш, — магістр обернувся й бадьоро попрямував у сторону лісу.

— Магістр Леннарт, а хіба там не практикуються некроманти? — запитав хтось зі студентів.

— Так, у них саме зараз там пара, — абсолютно спокійно відповів магістр. — Але вам воно аж ніяк не зашкодить. Побігаєте від скелетів трохи, може, швидше бігати почнете.

Далі всі йшли мовчки. Ох і весело нам зараз буде.

— Ну що, сьогодні приділимо увагу, як ви вже зрозуміли, бігу. Це, звичайно, не смуга перешкод, але інколи й це потрібно, — він глянув на свій годинник. — Так, зараз я розповім вам деякі особливості й покажу кілька технік безшумного бігу. Все-таки краще, коли вас не чують.

Далі почалась, можна сказати, лекція. Магістр Леннарт може й був специфічною людиною, але знав і вмів він багато. Навіть, якщо взяти неповних два місяці, проведених тут, ми вивчили багато нового. Тепер я розумію, як Даміан і Маркус досягли такої техніки в рухах. І, хоча, мені до них зараз, як до неба, та якщо наполегливо навчатись — такого результату можливо досягти. Я уважно спостерігала за кожним рухом, що показував магістр, намагаючись нічого не забути. Оскільки надалі я планую бути бойовиком, мені ці знання стануть у нагоді в найближчому майбутньому. Адже в королівські війська абикого не беруть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше