Розділ 11

У кімнаті панувала тиша. Було чутно лише цокання годинника й тихе дихання Естер. Маркус все сидів у кріслі і вкотре прокручував у голові події вечора. Поспиш тут, аякже. Цікаво так доля розпоряджається. Він підняв погляд на Естер. Є в нього істинна чи ні — просто так забути її він не в змозі. Інша справа — Ес. Їй подобається Даміан — це добре видно, можливо, навіть більше. Чи зможе вона розірвати з ним усі зв’язки, не зважаючи на мітку? Він не знав. Інколи лячно от так сидіти й не знати, що станеться завтра. Маркус піднявся й підійшов до ліжка. Хлопець не думав, що Ес може так крутитися уві сні. Усмішка з’явилась на його обличчі. Він обережно накрив її ковдрою, намагаючись не розбудити. Ще деякий час милувався її личком, а потім знову повернувся в крісло.

Спати не було жодного бажання. Близько години тому повернулась Аретта. Але сюди не заглядала. Вона або не бачила, або просто вирішила дати їй трохи часу. За вікном падав перший сніг. От же! Заварив це все Даміан, а доведеться розбиратись з цим нам усім. Мало проблем їй на голову. Та й не тільки їй. Раптом, думки Маркуса перервали. У кутку кімнати з’явилась хмаринка порталу й у кімнаті з’явився Даміан. Кілька секунд Марк шоковано дивився на нього, потім підірвався з крісла і вчепився руками в комір його сорочки.

— Якого демона ти тут робиш? Як ти взагалі сюди потрапив?! — прошипів Маркус.

— Те ж можу запитати в тебе, — спокійно, пошепки мовив Даміан. — Так вже склалося, що я вже деякий час маю можливість вільно переміщатись у її кімнату. Можна сказати, вона мене запросила.

— Чого припхався? — кинув Марк.

— У-у-у, як не ввічливо, — мало не прошипів Дам. — Ти сам то, що тут робиш?

— Я тут через твою «блискучу» роботу, Дам, — тихо промовив Марк і відпустив друга. — Якби не я — вона б змерзла, захворіла і, знаючи її, ще й заблукала. Як ти міг так прорахуватися? Ти ж завжди носив той чортів браслет. Чому ти його зняв?!

— Я не думав, що це вилізе боком… — тихо пробурмотів перевертень, краєм ока глянувши на дівчину. Та продовжувала спокійно спати.

— Не думав він! Про це, взагалі, хтось знав? Чому ти одразу їй усе не розповів?!

— Я не хотів з нею зв’язуватися! І не треба мені дорікати!

— Не дуже то ти й не хотів, якщо все закінчилось ось так, — Маркус зміряв його поглядом. — Як думаєш з цим розбиратися, розумнику? Я допомагати тобі не буду.

— Їй просто потрібен час.

— Недостатньо буде просто дати час, Даміане. Інакше вона зробить те, на що наштовхують її емоції.

— Ти про що? — Даміан напружився. Знаючи її характер, вона могла прийняти будь-яке рішення. Він занадто добре її вивчив.

— Вона хоче одружитися зі мною, Дам. І я з великим задоволенням зробив би це якнайшвидше. Але змушений зачекати, доки вона все добре обміркує. Не хочу, щоб вона потім жалкувала про свій вибір.

— Ти не посмієш! — прошипів Даміан.

— Якщо вона цього захоче — посмію. І ніяка мітка не перешкодить цьому, — вуста Маркуса розтягнулися у задоволеній усмішці. Його слова дійшли до Даміана й той, нарешті, почав думати. — Я не хочу шкодити Ес, тому змушений тобі це все говорити, незалежно від свого бажання. Ти сам казав, що мітка просто так не з’являється, а це означає, що у тебе є шанс. Дійсно, краще дати хоча б день на те, щоб вона охолонула… Ти й гадки не маєш, як довго вона плакала…

— Можу собі уявити… її емоції настільки сильні, що я чітко відчуваю їх, — Даміан знесилено опустився в крісло й запустив руку у волосся. — Я не знаю, що мені зробити, щоб вона мені пробачила. Я зробив велику помилку…

— Добре, що ти це розумієш. Але я не маю жодного уявлення, як ти будеш з цим усім розбиратись. Мені все ж хочеться одружитись з нею.

— Маркусе! — прошипів темноволосий, невдоволено глянувши на друга.

— Я кажу те, що думаю. Їй, між іншим, ще іспити складати. І, швидше за все, вона тепер буде з ранку до ночі сидіти за книжками. Тож я буду поруч з нею.

— Насолоджуйся, — буркнув Даміан. — Маєш трохи часу. Практику вона проходитиме зі мною, у Кане.

— З чого така впевненість?

— Я говорив з ректоркою — вона погодилась. Втім, ти сам зможеш переконатися у цьому, як тільки в академії вивісять списки.

— Чому вона дала свою згоду на це? — такий розклад справ зовсім не подобався Маркусу.

— Не все свої причини, Марку, — сказав Даміан. — Так буде краще для неї.

— Це з якого боку? — Марк спохмурнів. Потрібно буде втрутитись у це. — Звідки ти знаєш, що краще для Естер?

— Тобі яка різниця? Ти краще займись чимось корисним. Подружись зі своєю парою, наприклад.

— Я її не обирав!

— Мітка, Маркусе, мітка, — на обличчі Даміана з’явилась усмішка.

— Зникни звідси.

— Не хочу.

— То захочи.

— Чому я маю це робити?

— Тому що.

— Нічогенький аргумент, — хмикнув Даміан.

— Послухай друга, забирайся звідси. І зроби добро для Ес — не показуйся їй на очі хоча б декілька днів.