Академія відступників

Розділ 15

Ріна не знала, скільки часу минуло – може кілька годин, а, може, й кілька хвилин, коли двері комірки відчинилися, і до неї зазирнула асистентка ректора:

- Професор Глосс чекає на тебе, - обережно промовила вона, бачачи розбитий стан дівчини.

- Дякую, зараз вийду, - чемно відповіла Ріна, хоча ладна була вити від розпачу. Вона залишилася тут сама, і коли вибереться – невідомо. Нові хвилі агресії й водночас апатії накотили на гелу, але вона зусиллям волі опанувала емоції.

«Мені доведеться провести тут деякий час, тому зараз я мушу докласти всіх зусиль для того, щоб стати сильнішою. Гоблін чітко дав зрозуміти, що знайти лазівку не вийде - тільки збільшення сили допоможе мені позбутися браслета» - вирішила Ріна. Бачити ненависного професора, звичайно ж, не хотілося, але хіба він винний у цьому? Та й чи був вибір?

Погладивши Дарія по голові, дівчина піднялася і повільно попленталася до виходу. Римус саме закінчував звіряння якихось паперів з асистенткою, тож навіть не звернув уваги на її неспішний темп. І все ж, обернувшись у бік Ріни він підібгав губи - було зрозуміло, що він незадоволений тим, що ректор особисто зацікавився новенькою ученицею. Втім, питати він ні про що не став і вже в знайомій манері мотнув головою, наказуючи слідувати за ним.

- Зараз ти отримаєш форму, всі необхідні побутові дрібниці та, звичайно, стандартний комплект підручників для кожного з учнів академії. Після цього в тебе ще час ознайомитися з розкладом і повечеряти. Не раджу засиджуватися допізна - перше заняття в тебе завтра починається о восьмій ранку, то ж для зборів і сніданку буде не більше чверті години.

«Восьма ранку?! Вони знають, що тортури заборонені?! - Застогнала про себе Ріна. Навіть у найкращі дні вона вставала не раніше дев'яти, та й то важко.

«Я тебе розбуджу», - тут же подумки заспокоїв її Дар, поки Глосс продовжував свій монолог.

По тому, як він описав усе, що треба було зробити, гела була впевнена - вони впораються хвилин за двадцять, ну, може, тридцять. Насправді все виявилося значно складніше, і збори зайняли майже три години. До речі, за першої ж зручної нагоди професор доручив опіку над нею домашній примарі Баблу. Духи іноді виконували дрібні доручення співробітників академії, а ті своєю чергою дозволяли їм жити в Ашхемі й не виганяли.

- Ну ось, тепер, здається, все, - вдоволено пхикнув привид, поглянувши на змучену Ріну. Вони з Дарієм були буквально завалені «побутовими дрібницями», хоча вже не менше чотирьох разів бігали до кімнати. Якоїсь миті хотілося все кинути й послати Глосса і ректора якнайдалі, але Ріна стрималася. В нагороду вона змогла отримати навіть кілька дуже корисних для кожної дівчини речей, яких вона, звичайно ж, не мала.

- Дякую, - виглядаючи з-під купи одягу, вимовила гела. – Скажи, а кого мені попросити, щоби принесли їжу в кімнату? Сил моїх немає ще кудись плестися, - втомлено зізналася Ріна, але відразу отримала смішок від Бабла.

- Їжу до кімнати? Може, ще й конкретні побажання будуть?

- Взагалі-то, так, - задумалася гела, але тут привид узявся за живіт через сміх.

- Думаю, це означало, що йти все ж доведеться, - зітхнув Дар. Він теж вимотався за день і мріяв впасти швидше в тепле ліжко. Ну чи хоча б на підлогу.

- Звичайно, доведеться! Та ще й покваптесь – їдальня закривається за п'ять хвилин! – крізь сльози сміху повідомив Бабл.

- Куди бігти? – синхронно запитали дівчина та її супутник, і, отримавши збиту вказівку, кинулися у тому напрямку. Заблукати було складно, але вони примудрилися проскочити кілька разів потрібні повороти, то ж побачили тільки, як двері їдальні з гуркотом зачиняються.

- Шассен! – тихо прошипіла Ріна, сіпнувши ручку і переконавшись, що двері замкнені.

- Згоден, - похмуро відповів Дар. Його морда виражала максимальне невдоволення перспективою голодування до ранку і ситуацією в цілому.

- Ну як так?! Невже вони навіть не мають жодного місця, де можна було б дістати їжу?

- Є, і воно перед тобою, - почулося за спиною, і Ріна різко обернулася. Позаду стояв молодий хлопець і нахабно жував величезний апетитний сендвіч. Шинка спокусливо звисала по краях, молода зелень привабливо хрумтіла, ніби закликаючи спробувати її, а свіжий хліб, просочений соусом, зводив з розуму своїм ароматом.

 Ріна і Дарій ледь слинки не пускали від такого видовища. За цілий день дівчина змогла з'їсти тільки скромну подобу такого перекусу та випити чаю, а Дарій взагалі не їв з учорашнього вечора. Обидва зковтнули, та так голосно, що хлопець почув їх.

- Говори, - зачаровано дивлячись на сендвіч у руці незнайомця, попросила Ріна.

- А що мені за це буде? – одразу ж поцікавився він.

Дівчина задумалася - по суті, у неї нічого свого не було, тому навряд чи його могла зацікавити будь-яка її пропозиція. Незнайомець побачив її збентеження і посміхнувся.

- Гаразд. Ти, схоже, новенька, тож на перший раз вважатимемо це благодійністю, - розщедрився хлопець і простягнув Ріні бутерброд. Та з сумнівом подивилася на надкусану страву, але тут же почула: - Потримай, я зараз.

Учень швидко зник за найближчими до них дверима, і незабаром з'явився з невеликим вузликом у руці. Потім, помінявши його на сендвіч, привітав:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше