Розділ 22

Намагаючись приховати свої сльози від усіх, гела швидко зібралася і, низько схиливши голову, щоб волосся прикрило обличчя, вибігла з бібліотеки. За лічені хвилини вона дісталася кімнати, де з полегшенням звалилася на ліжко. Емоції накрили її, не даючи вільно зітхнути - груди ніби здавлювали металеві лещата, а в горлі стояв ком.

Ріну дуже образили слова Дара, але ще болючіше було від того, що вона розуміла - він каже правду. Так, нехай у неї були свої причини відгородитися від усіх, але... У решти учнів ситуація не краща, але вони змогли пересилити себе і змусити жити далі, не зважаючи на минуле. Ріна ж принаймні знає, що на неї чекає в майбутньому і розуміє, заради чого треба працювати. Їм же залишається тільки жити тут і зараз, не знаючи навіть, чи зможуть вони побачитися після закінчення Ашхема (якщо, звичайно, все справді так).

Як заснула дівчина, навіть не пам'ятала – важкі думки змішалися зі сновидіннями, і відпочинок вийшов рваним і тільки більше змучив її. На ранок Дар не з'явився, але з першими променями сонця Ріна зрозуміла, що більше не може лишатися в кімнаті сама. Поспіхом натягнувши на себе вчорашній одяг (що було неприпустимо для кожної поважної гели) вона попрямувала до їдальні. Їсти не хотілося, але дівчина йшла туди не за їжею.

- Огидно виглядаєш, - замість привітання сказав їй Скай.

- Відчепись, і без тебе знаю, - беззлобно промовила Ріна, прослизаючи слідом за ним. Гноми, побачивши ще одну помічницю, дуже здивувалися, але нічого не говорили.

- Щось трапилося? - Взявши тацю з посудом, поцікавився хлопець.

- Просто поганий настрій. Хіба ж у тебе так не буває? - Гела бачила роботу гномів сотні разів, то ж не замислюючись почала розставляти прилади за спеціальними підставками, як це робили вони.

- Ні, ніколи не було, - знизав плечима Скай. - Ой, ні, тут ложки більше не клади - їх все одно не використовують у такій кількості. Краще поклади більше вилок – ось їх завжди не вистачає, - на ходу виправив він її. Ріна здивовано подивилася на друга, але слухняно виконала вказівку.

Деякий час вони мовчки виконували роботу, і тільки закінчивши й присівши за столи, щоб першими поснідати, продовжили розмову.

- Отже, ви посварилися з твоїм супутником? - Наче це було очевидно, поцікавився хлопець.

- З чого ти взяв?

- Ти тут, а його немає, - загнув він перший палець, - вчора ввечері він з явною злістю дер гілки верби, що звисали, - другий палець також був загнутий, - ти виглядаєш просто жахливо, ну і, нарешті, менталісти вкрай болісно переживають будь-які сварки зі своїми тваринами. - Він подивився на чотири загнуті пальці та сказав: - Якось недобре вийшло - він залишився зовсім один, - Скай уважно оглянув випрямлений великий палець, а потім нахабно усміхнувся: - Ну, а це, - він задоволено поворушив ним, - ще одне підтвердження того, що інтуїція мене не підвела.

- Ти завжди маєш лишити останнє слово за собою, так? - Похмуро колупаючи виделкою в тарілці, поцікавилася Ріна.

- А що вдієш, якщо я насправді завжди маю рацію? Зважай, не з'їси все - я заберу твою порцію, - він поглядом вказав на тарілку дівчини, але та вже відклала столові прилади й посунула свій сніданок ближче до учня.

Декілька хвилин вони сиділи мовчки, але, як хлопець узяв у руки чашку з кавою, розмова продовжилася.

- Чому хоч посварилися? Щось серйозне? – цього разу тон Ская звучав зовсім інакше – м'якше і без звичної самовпевненості.

- Скажімо так - ми не зійшлися в думках.

- Посварилися? Якщо так, то й хвилюватися не варто – те, що у вас різні погляди на щось, – цілком нормально. Ви хоч і схожі, але не є одним цілим.

- Це не зовсім той випадок, - невесело усміхнулася Ріна. – Від цього залежить дуже багато.

- Якщо це так важливо, то, мабуть, варто спробувати знову поговорити про це. Правда цього разу – без емоцій. Подумайте, чому кожен з вас може мати рацію і поставте себе на його місце. Знаю, напевно, для менталіста дивно чути подібне - супутники повинні вам підкорятися, а тут…

- Ні, я тобі вже говорила - Дарій для мене більше друг, ніж слуга, як це часто буває. І я не проти поговорити з ним, але для цього треба, щоб він принаймні з'явився тут. На жаль, з того моменту, як ми посварилися, він зник і не чує мене. Або не хоче, не знаю, - знизала плечима Ріна. - Наш зв'язок, він... Дар не прив'язаний до мене і вільний йти туди, куди йому заманеться, то ж тягти його не стану, та й не змогла б. Але ось те, що я не знаю, коли він повернеться мене дуже ... - Дівчина встала, щоб вийти в парк - до їдальні з кожною хвилиною прибувало все більше учнів. Скай тут же пішов за нею, не забувши схопити свою склянку з ароматним напоєм.

- Ображає? Пригнічує? Нервує? - Послужливо підказав хлопець, і дівчина хитнула головою:

- Швидше лякає. Я вперше бачила його таким і тепер боюсь, що він може втекти.

- Втекти? З Ашхема? - Хлопець відкашлявся і пошепки, ближче нахилившись до Ріні, сказав: - Це острів, та й телепортом сюди потрапити досить складно. Тож піти він точно не зможе.

- Припини, ти розумієш, про що я говорю.

- Розумію, але й ти маєш зрозуміти, що в цьому випадку у нього справді зв'язані руки. У сенсі – лапи. Добре не важливо. Але в дечому ти маєш рацію – він, якщо захоче, і якщо у вас насправді такі стосунки, як ти говориш, може досить довго ховатися.