2 глава

У вікні вона несподівано побачила білий лімузин, що під'їжджав до її студії. У цей момент у неї задзвонив телефон.

• Пані Анастасіє, лімузин чекає на вас. – промовив механічний голос у телефоні.

Анастасія зітхнула – їй аж ніяк  не подобалися ро́боти. Ці механічні створіння були зроблені з комп'ютерів. Увесь світ, здавалося, був зроблений з комп'ютерів.

Вона, зібравшись, вийшла у двір. Лімузин був розкішним. Та Анастасія чи не кожного дня їздила на ньому.

Коли вони їхали, Анастасія почала думати про пошук хобі. Увесь цей світ, що вона його бачила у вікно, потребував турботи. Потребував  добрих людей. План вимальовувався у голові Анастасії.

Потім вона побачила свою віллу – розкішний триповерховий будинок.  Було там два балкони й величезна тераса. Будинок був увесь білий й прикрашений рослинністю. Фіалки, троянди…

Коли вони під'їхали до вілли, у голові Анастасії уже був готовий план. Вона швидко вибігла з лімузину, на що водій дуже здивувався. Останні ж дні Анастасія була млявою.

Вибігши з лімузину, вона цілеспрямовано попрямувала на верхній поверх. Там Анастасія узяла свій костюм для майбутніх виступів. І взялася шити. Так, шити вона вміла завдяки урокам трудів у школі.

Через декілька годин майже невпинної праці костюм був готовий.

• Це прекрасно! – тішилася своєю роботою Анастасія. Цей костюм виглядав… цікаво. І дуже незвично. Де-не-де виднілися срібні стіжки. Нагадував він костюм…
• Супергероя! Звісно! Усе як треба! Як по маслу! – Анастасія щиро раділа, що справді вийшло.

Вона мала задум вдягти цей костюм, зробити зачіску. Ну і, звісно, зробитися невпізнаною ніким. Вона буде супергеройкою! І це круто! Оце так хобі! Треба придумати таємне ім'я… Алолла? Добре!

Підійшла до дзеркала і придивилася – справді, вона буда гарною. Але явно ж не акторкою. А ось на образ супергероя підійде…

Нашвидкуруч накрасившись (аби ніхто не впізнав), вона одягла костюм. Так! Алолла - справжня супергеройка Нью-Йорку! Адже у цьому мегаполісі надзвичайно потрібні супергерої!

Анастасія вирушила у подорож. Довго йшла вулицями, скриваючись довгим, сріблястим плащем. На лиці – маска, що щільно прилягала. Тож впізнати відому акторку було неможливо.