4 глава

• Ну як? Придумала? – Віка вже очікувально дивилася на Анастасію. Та лише зітхнула – вона ж бо тільки прийшла у студію, сподіваючись подумати.

• Звісно, ні, Віко. – спокійно, як тільки могла, відповіла їй Анастасія. – А ти? Придумала?

Віка гнівно зблиснула очима. У неї ж не було такого завдання!

• Добре, я тебе розумію. Складно придумати щось за один-однісінький день. – Анастасія усміхнулася.

• Отож бо, Анастасіє! Ти мала б подумати! – роздратовано вигукнула Віка.

Вона підвелася і підійшла до вікна. Так, ці краєвиди вулиць Нью-Йорку були неперевершені, та зараз вже ніщо, здавалося, не змогло б зробити Віку й Анастасію такими собі друзями. Ні.

Трохи зачекавши, Віка підійшла до вішака, де красувалася її нова бузкова курточка. Узяла й наділа таку ж фіолетову шапку.

• Щасливого дня, Анастасіє. – ледь-ледь усміхнувшись, заговорила вона. Її голос виблискував ледь стримуваним гнівом. Окрім того, Віка говорила зовсім нещиро, якщо можна назвати так цей трохи іронічний, але дуже ненависний голос.

• Щасливого дня і тобі, Віко. – голос Анастасії прозвучав більш щиро, але також був трохи гнівний. Бо ж акторка запримітила, як говорила Віка. Вони попрощалися, давши обіцянку придумати хоч якийсь сужет.

Віка, почекавши поки до студії під'їхав її лімузин, вийшла на вулицю.

Отакої…

Хоча ні. Це було нормально як для Віки, так і для Анастасії.

Мабуть, вам буде цікаво, як вони познайомилися і чому так ненавиділи одна одну.

Вони вчилися у одній школі. Навіть у одному класі. Але були повними протилежностями.

Віка – завжди життєрадісною, але коли її хтось ображав або просто хтось їй не подобався – ото було… Віка ставала кусючою змією, що завжди могла образити ту людину ще сильніше. 

А от Анастасія була більш замкнена, зате щира. Вона не бажала нікому зла, коли Віка не проти була б, мабуть, навіть вбити когось. Але не виказувала це. Тож більша частина класу не знала справжньої Віки.

Ну і вони склали мовчазну угоду ніколи після школи не зустрічатися.

А потім… Коли після школи, після університету…

Так, Анастасія продовжила путь акторки, тож мала грати у Аполло (театр Нью-Йорку). Але там… там вона  прийшла, їй сказали йти до режисерки а режисерка… так, то була Віка. Отак от…

Ну і їм треба було готуватися до співпраці. Є ідеї? Так, вони робили вигляд що вже усе зроблено. Віка ніколи не впускала нагоди сказати, що у Анастасії немає ідей і вона не хоче думати щось. Сама ж Віка увесь час сиділа у ресторанах.

Через декілька хвилин споглядання вулиць Нью-Йорку, Анастасія вирішила вже йти додому.