14 глава

Вони з'явилися біля будинку Анастасії.

• Пішли. – рішуче кинула Віріна.

• Ні. – Еллін подивився на годинник на руці. – Чекати тут ще дві години.

• Дві години! – сплеснув у долоні Ганс. – Віріно, може, почекаємо десь? Чи купимо хотдогів…

Ганс дуже любив хотдоги.

• Ні. – Віріна була невблаганна. – Гансу, можеш купити собі, але я тут буду. Година може пролетіти як секунда. Елліне, швидше час прискорюй! Інакше нам тут стовбичити!

• Добре. – Еллін щось тицьнув у себе на годиннику. – Усе. Зараз вже залишилося п'ять хвилин.

• Пішли! – стрепенувся Ганс.

• Ага. Пішли. – Віріна відімкнула вікно пістолетом, потім вправно залізла у вікно будинку. – Агов! Ви де, черепахи!

Ганс з Елліном перезирнулися. Ганс повторив трюк Віріни, тільки щось не дуже вправно. Еллін похитав головою і щезнув. З'явився уже на вікні.

• Чудово, Елліне. – засміялася Віріна.

• Так, добре. – Ганс усміхнувся.

• Тож чекаймо! – кинув Еллін.

Кімната, у яку вони залізли, була вишукано оздоблена різноманітними різдвяними іграшками. Схоже, то була спальня, адже посеред кімнати височіло ліжко. Кімната була оформлена у світлих тонах, що дуже сподобалося Віріні.

Раптом унизу почувся чиїсь голос.

• Це вона, це вона! – захвилювався Ганс.
• Тихіше, Гансу! – Еллін хвилювався також, проте не збирався цього виказувати.

Декілька хвилин вони стояли у тишині, аж раптом…

Ключ повернувся у двері. Команда приготувалася.

• ХТО ВИ? – заволала Анастасія, тільки-но зайшла у кімнату. – Я зараз охорону покличу! Грабіжники!

• Спокійно, спокійно. – Віріна широко усміхнулася. – Тільки не клич нікого. Ми не завдамо тобі ніякої шкоди.

• І твоєму майну. – додав Ганс.

• І твоєму майну. – погодилася Віріна. Видно було, що вона готувалася до промови.

• То що ж ви тоді тут робите? – розгубилася Анастасія.

• Нічого особливого… - почав Ганс, але його урвала Віріна.