Глава 1.

Глава 1.

Тиждень по тому.

Ліса прокинулася від набридливого пищачого звуку, який роздавався біля її правого вуха. По очам різануло світло зі стелі, і вони одразу засльозилися. Вона не могла збагнути де знаходиться, і як тут опинилась. Трохи полежавши, і прислуховуючись до свого тіла, поворушивши пальцями рук і ніг, заспокоїла себе тим, що все на місті і працює. Повернувши голову, побачила крапельницю і катетер в руці. Ну що ж, вона могла припустити, що вона в лікарні. Хоча питання “як і чому вона тут опинилась?” лежало відкритим. 

Аналізуючи свій стан, вона могла сказати, що відчувала себе в’ялою. Думками не могла зупинитися на чомусь одному, хоча вона пам’ятала хто вона і звідки, не могла пригадати останні події. Голова почала боліти, перед очима з’явилися мушки. Серцевий ритм підскочив, писк техніки посилився. Через хвилину в палату заглянула медсестра.

-Ох, бачу ви прийшли до тями. - Вона підійшла ближче, провірила показники прикріплених на Лісі датчиків. - Заспокойтеся. Ви в лікарні, зараз я покличу лікаря, він все вам скаже.

Пройшло декілька хвилин і в палату зайшов лікар. Старенький на вигляд, як улюблений дідусь, з добродушною посмішкою, він викликав довіру. Взявши до рук лікарняну карту, що лежала на койці в Ліси у ногах, взявся читати історію хвороби.

-Доброго вечора, дорогенька. Я веду ваше лікування, можете називати мене лікар Орбан. Як ви себе почуваєте. В голові паморочиться? 

-Доброго, так трохи паморочиться. - Відповіла Алісава, коли він почав перевіряти спочатку показники моніторів, потім проводити її огляд.

-Ну, це й не дивно, з такою крововтратою. Але це потім. Ви пам’ятаєте хто ви? - Лікар спитав і став чекати, поки вона відповість.

-Так. Мене звати Алісава Моро.

-Добре. Що ще?

-Мені 18, я студентка, приїхала до сестри в гості.

-Ви пам’ятаєте, що з вами сталося? Ви пролежали в лікарні вісім днів, непритомні, але ніяких орієнтувань на те, що пропала дівчина, схожа на вас, не було. - Вираз обличчя лікаря не був здивованим або шокованим, він так само мав добродушний вигляд, як і п’ять хвилин тому. Напевно, йому не вперше стикатися з такою ситуацією. 

-Вісім днів? Яке сьогодні число? - Спитала вона стурбовано.

-9 січня, дорогенька. Тож, що ви пам’ятаєте?

-Я пам’ятаю, що ми з сестрою були на студентській вечірці, в нічному клубі. Це було 28 грудня. - Ліса замовчала. Вона також згадала, як вони посварилися з сестрою, але це до діла не відноситься. - Близько десятої я вийшла подихати повітрям… І все. Далі нічого.

-Хм-м. Ви щось пили? Або приймали? - Зосереджено спитав лікар.

-Ні. Я мала повернутися додому 30 грудня. Як я вже сказала, я студентка, в мене 3 січня починалася сесія.

-Зрозуміло. - Орбан нахмурився. - Я маю повідомити поліцейського, який веде вашу справу, що ви прийшли до тями.

-Поліцейського? Чому? Я щось накоїла? - Ще й цього не вистачало. На сесію не встигла, з сестрою посварилася. Ще й поліція веде її справу. Ліса знала, що була досить запальною, але все ж мала голову на плечах і була відповідальнішою за свою старшу сестру.

-Вам краще не хвилюватися, але він вам все розкаже. Я впевнений, все буде добре.

*****

Наступну годину Ліса з поліцейським відтворювала останні події, які залишилися в пам’яті. Так вона дізналася, що ніяких заяв про її зникнення більше ніж на тиждень тому, ніхто не давав. Що її знайшли на автобусній зупинці за 4 кілометри від Будапешту в районі складських амбарів другого січня. Займався ранок, вона сиділа на зупинці, ледве одягнена, майже вся вкрита кров'ю (як показали результати аналізів, це ж її кров і була), в одній блузці і джинсовій спідниці. Вона навіть не була взута. Алісаву помітив чоловік, який йшов на роботу, він працював сторожем в тому районі і двічі на день, ходить перевіряти територію. Він і викликав поліцію. 

Поки поліція до неї добралася, Ліса вже втратила свідомість. При первинному огляді було зафіксовано, що в неї чимало рваних ран по тілу, які вже не кровоточили, і одне вогнепальне поранення в стегно. Її було одразу доставлено в найближчу лікарню. Після проведеного огляду лікарями, виявили, що в неї значна крововтрата, і хоч було видно, що над нею знущалися, та на щастя ніяких слідів згвалтування не виявили.

На фоні того, що нічого не ясно, це були справді хороші новини.

Також, Алісава надала поліцейському контакти, щоб зв’язатися з її сестрою, попросивши поки що не повідомляти батькам, що з нею трапилося.

На цьому медсестра попросила поліцейського покинути палату, щоб пацієнтка могла відпочити.