Глава 3.

Глава 3.

Була третя година по полудню, коли Алісава прийшла до тями. Все тіло затекло, в голові паморочилось, в руці знову був катетер. Марта сиділа біля її ліжка і слухала в навушниках музику. Як тільки Ліса поворухнулась, пробуючи сісти, та підхопилась, скинувши все що тримала в руках в сумку, що розкритою стояла на підлозі біля стільця.

-Ліса, нарешті. Скільки можна спати? Я вже тут добру годину сиджу, чекаючи, коли ти врешті решт прокинешся. - Обурювалась Марта. - Медсестра сказала, щоб я тебе не будила, і як прокинешся, то покликати її.

Поки Марта їй виговорювала, вона допомогла сестрі сісти, підкладаючи подушки Лісі під спину і поправляючи їх.

-В мене стільки новин, а ти тут дрихнеш без задніх ніг. - Виговорювала Марта, знову вмостившись на стільці та складаючи в сумку свої речі. - Я принесла твої речі, що ти залишила в кімнаті в мене. Я не дивилася що там, але думаю все, що тобі може знадобитися. Шампунь, мило, зубна щітка і паста там, білизна... - Тараторила та без упину. - Твоя сумочка залишилася в клубі, я так думаю, бо я її не забирала, і з тобою її не було, тож я так і сказала поліції...

-Тихо — тихо, спинися. В мене зараз голова лусне від цього гомону. - Простогнала Алісава. В її голові наче поселилася сім'я дятлів, які рвалися з черепа на волю. - Що сталося? Я заснула? Мені здається, що я знепритомніла.

-Напевно так і було. Мені сказали, що ти нічого не їла ще сьогодні. Сніданок забрали цілим, в обід ти вже спала, потім в тебе брали кров на аналіз, а ти навіть не поворухнулась, тому знову поставили крапельницю.

Алісава на це нахмурилась, вона була голодна, але щось з'їсти їй не хотілось.

“Напевно вся справа в ліках, які мені дають, - подумалось їй, - треба буде спитати лікаря.”

-То що за новини в тебе, - нагадала Алісава Марті.

-Отже так, мама з татом зараз на “помаранчевій революції”. Вирішили приймати активну участь в політичній ситуації в країні. До того ж тато сказав, що їм нудно, як ми роз'їхались, тому вирішили поїхати за новими враженнями. - Сміючись розповіла Марта. - Також, я подзвонила на твій факультет, хотіла передати їм, що ти хворієш, тут сказали, що всі довідки до університету вони дадуть, але цього не буде треба, ваша група теж на майдані, тож екзамен перенесли на 15 число. - Марта задумливо на неї дивилась якусь мить, перш ніж спитати: - Чи потрібні будуть? Ти одужаєш до того часу, чи що?

-Сподіваюсь. - Скривилась Ліса. - Набридло вже валятися інвалідом тут. - Трохи помовчавши, спитала: - Батьки щось питали про мене?

-Так, я сказала, що ти в універі. Мама сказала, що пізніше подзвонить тобі. Я нічого їм не казала.

-Добре. Дякую.

-Тож... Тобі вже краще? - З надією спитала Марта.

-Вже хочеш відправити мене додому? - Усміхнулась Ліса.

-Ну тебе! Я турбуюся про тебе, а тобі тільки б жартики...

Ласі протягнула руку до сестри і легко її потиснула.

-Так, мені вже краще. Дякую, сестричко.

-Це добре. - Марта обійняла сестру в пориві почуттів. - Ти голодна? Принести тобі чогось? Чи покликати когось, щоб тебе оглянули?

-Попити було б добре.

-Що ти хочеш? Воду? Може сік?

-Сік. Нехай буде сік, апельсиновий. І не клич нікого. Мені вже краще. - Вона не хотіла згадувати свою голову, біль в якій вже починав проходити.

Марта забрала свою сумку і швидко майнула за двері. Тиша в палаті принесла Алісаві полегшення. Отже всі махнули на Майдан і це значно полегшило її список проблем. Вона добре вибрала час, щоб знайти собі проблем на одне місце.

Алісава повільно сіла і звісила ноги з лікарняного ліжка. Її рюкзак з речами був зверху на тумбі. Вона трохи посиділа, звикаючи до нового положення і даючи запамороченню пройти, і потягнулась до рюкзака.

Що ж, той був важким, і вона не змогла його підняти. Та що там, вона навіть не змогла його з місця зрушити. Руки почали трястись від напруги. Мертва справа. Треба чекати Марту і попросити про допомогу. Дуже дивно, що вона відчувала себе такою слабкою. Здавалося б, просто втратила крові трохи, а такі гнітючі наслідки. Ліса сподівалась, що хоча б коли захочеться в туалет, то вона сама зможе туди добратися.

Поки Алісава занурилась у свої думки, Марта вже повернулась з упаковкою соку та одноразовими стаканчиками, та пакетом, з фруктами - припустила Ліса. Та була не сама. За нею в палату ввійшов Лісин лікар.

-Ще раз доброго дня. Як ви почуваєтесь? - З порогу спитав лікар.

-Добрий день. Відчуваю слабкість, голова болить. Пити хочеться.

-Нічого дивного. Це явні ознаки голодного обмороку. - Проінформував лікар. - За вами нагляд потрібен, як за малою дитиною. Ви пропустили сніданок, обід теж. Вам, юна дівчино, зараз треба добре їсти, відпочивати, поповнити вітаміни, які ваш організм вичерпав під час стресу, а не дієту держати. - Лікар з осудом подивився на свою пацієнтку. - Зараз принесуть обід, який ви пропустили. Поїжте. Багато пийте. Якщо до вечора вам буде краще, вас переведуть до загальної палати, щоб ви не нудьгували. Сьогодні до вас більше нікого пускати не будуть, тож відпочивайте і одужуйте. Всього хорошого.

-Дякую, лікарю. До побачення.

-І ви, будь-ласка, на довго не затримуйтесь, - Орбан повернувся до Марти, - вашій сестрі треба відпочивати.

-Так, я вже збиралась йти, тільки принесла Лісі ще деякі речі і пити.

-До побачення, панянки.

-До побачення.

Лікар пішов, Марта ще деякий час побула у Лиси, та теж зазбиралася йти.

-Я приїду ранком. Відпочивай.

-Добре. Я, напевно, вже буду в іншій палаті.

-Нічого. Шкода, що твоєї мобіли нема. Поговорили б ввечері.

-Мені теж шкода, - з жалем зітхнула та. На підняті брови Марти, Ліса все ж відповіла. - В мене там декілька закачаних книжок з Tegosa, що я ще не читала.