Глава 13

Глава 13

Алісава не знала ліку часу, який провела, скрючившись, в машині під кріслами. Після того, як її дивом не знайшли в імпровізованій хованці, пасажири знову зайняли свої місця і рушили з місця. Ніхто в салоні не обговорював ситуацію, що склалася, а сама Ліса почула не багато з розмови, адже після того, як її викрадачі закрили багажника, всі звуки для неї перестали існувати. Алісава знову впевнилася, що це була не перша їх справа. Скоріш за все авто обладнано хорошою звукоізоляцією, щоб жертву ніхто не почув, якщо та буде кликати на допомогу.

Зараз автомобіль вже зупинився, і Ліса чула, як хтось вийшов, та не була впевнена в кількості тих хто вийшов, і не знала, чи хтось залишився в середині. Вона не хотіла профукати такий мізерний шанс на втечу. Ліса розуміла, що вона тільки відстрочила неминуче. Її все одно будуть шукати. А вона просто повелася, як наївна дурепа, попершись на вокзал. “Але Марту залишили в спокої... начебто... Якби за нею все ж спостерігали би, то мене б схопили ще біля університету. Отже, шанс на те, що сестра в безпеці є, і досить вагомий.” - Заспокоїла себе подумки Ліса. - Тепер, треба придумати, як подивитися, чи є хтось тут, і вибиратися.”

Та думки мало відволікали дівчину в того, що рука під нею заніміла, а коліно, що впиралося в раму крісла боліло так, що сил терпіти було ледве-ледве. Ліса розуміла, що якщо вирішить звідси вилазити, то це вже не буде тихо. І вона вже було хотіла вибиратися назад до багажнику, як почула, звук брязкання. Потім шурхіт, який ставав все ближчим до неї.

Її почули? Можливо вона забулась і голосно зітхнула? Чи поворушилась ненароком? Та зараз вона завмерла наляканим кроликом, зібравшись в клубок, і міцно заплющивши очі, ніби це могло допомогти, повторяючи про себе як мантру: “Я пил. Я порошинка. Я малесенька порошинка. Я тебе не бачу, ти мене не бачиш.”

*****

Хвилини тягнулися, як сонні мухи. В Ліси зачесався ніс. Напевно, від того пилу, яким вона уявляла себе. Від довгого лежання в одному, не дуже зручному, положенні боліли і руки, і ноги. Серце калатало так, що за шумом вона не чула, що відбувається в машині. З останніх сил Алісава намагалась заспокоїтись,щоб не видати себе самій.

-Що ти там ще копирсаєшся? - Почулося, як відкрились дверцята. - Кім не буде чекати нас вічно.

-Ти знаєш... Я ніяк не можу відгородитися від запаху... таке відчуття, ніби всю дорогу сюди, вона сиділа в мене буквально на колінах. - В машині наступила тиша. - Я не можу позбутися відчуття, що дівчина тут, прямо в мене перед очима. - В голосі чулося роздратування.

-Може ти запав на цю маленьку пташку? Ей, ти дивись мені, Маріка мені голову знесе, що я недогледів за тобою, а ти знаєш її важку вдачу.

-Це точно, - відповіли прямо над головою у Ліси. - Рука у твоєї сестри важка. - Лісі здалося, що в тоні того, хто говорив, промайнула ніжність. Та щось їй мало вірилось, що такі люди можуть відчувати до когось теплі почуття. Варто тільки згадати, як у них підготований автомобіль для перевезення викрадених людей. Вона б іще подумала над цим, та саме в цю мить її браслет почав холонути. Шкіру на зап'ясті обдало холодом, ніби там поклали кубик льоду, який почав заморожувати руку до самих кісток, і хоч першим поривом було схопитися за нього рукою, Ліса змусила себе лежати непорушно, тільки закусила губу від болю, щоб не видати ні звука.

-Ну що там? - Почулося здалека.

-Хвилину, - крикнув той, що стояв зовні.

-Не вдається. Її аромату тут стільки, що я не можу настроїтись на її пошук. І цей запах страху не дає мені зосередитись.

-Ходімо, нам всім необхідно відпочити, а потім вже продовжимо полювання. Можливо варто провітрити авто? Як гадаєш?

Декілька хвилин в автомобілі ще чулися якась вовтузня та шурхіт, та за хвилину двері знову закрилися. Спочатку одні, потім інші, а слідом почувся звук включення сигналізації. Ліса лежала ще декілька хвилин непорушно, прислухаючись до тиші, яка її оточила, її руку повільно відпускав холод, що теж не добавляло приємних відчуттів. Вона, стараючись не шуміти, а також своїми маніпуляціями не включити сигналізацію, почала витягувати з-під себе руку, на якій був браслет іншою рукою, яка була зверху, масажуючи її від ліктя до зап'ястя, що відновити в ній чутливість.

Навкруги стояла повна темрява, та Ліса все ж піднесла руку з браслетом до обличчя. Камінець, до того був чорним, з невеликими, майже непомітними червоними прожилками, зараз був небесно-голубим, а рівно посередині пролягала тріщина на пів каменя. “Ось тобі і маєш. Невже він зламався?” - Ліса дивилася на предмет, що трошки відсвічував у темряві тріщинкою. -”І мені зараз цікаво, в нього вийшов термін придатності, чи не вистачило на щось потужності. - Розглядаючи понівечену прикрасу широко розкритими від здивування очима подумала Алісава. - Хоча ні, не зараз. Зараз мені цікаво як звідсіля вибратися.”

В той самий час на іншому кінці міста.

Себастіан вже добрих двадцять хвилин розглядав улов, який їм залишила невловима дівчина. Зараз все було розкладено на столі, який наразі заміняв йому робочий, і наче нічого не вибивалося з картини. Особисті речі, які дівчата, на його погляд, беруть з собою у поїздку, хоча, як на нього, речей було мало. Зазвичай, коли з ним подорожував хтось жіночої статі, речей брали до біса багато. А тут набір нижньої білизни, простий, але якісний, набір гігієнічних принадлежностей, теж все хороших, якісних марок. Косметичка — засобів не багато, та всі відомих брендів. Тільки з цього можна біло припустити, що мінімалізм не через брак коштів, а спосіб життя. Він бачив кімнату Марти, тумбочки і шухлядки якої були наповнені всіляким барахлом, дорогим і не дуже. Тут натомість було декілька конспектів лекцій з економіки та права, методичка з теорії імовірності, в яку обережно вкладені декілька квитків з екскурсій та кіно, наче дівчина хотіла їх зберегти. Також в рюкзаку були щільно скручені штани і кофтина. І пляшечка...