10. Про маніяків і не тільки...

Відповідь від Аманди не забарилася.

“Ой, дуже, дуже тобі дякую за листа, — писала вона. — Звичайно, я зараз напишу для тебе ту сцену. Можу робити це постійно, і навіть не обов’язково брати мене співавтором.”

“Нічого собі, — здивувалася подумки Катя. — Вже натякає, що рада була б бачити своє ім’я на обкладинці моєї книги. Але зробимо вигляд, що Андрій натяків не розуміє…”

І все ж Катерина була людиною совісною та гіпервідповідальною, тому експлуатувати Аманду без будь-якої віддачі зі свого боку їй здалося нечесним. Звісно, якби вона була справжнім Андрієм, то могла б  просто морочити письменниці голову  натяками на свої почуття до неї. І тій цього вистачило б. Однак Каті така поведінка здавалася неетичною. Та й удаватися до інтимного листування з жінкою було якось… дивно.

Тому вона вирішила перевести їхнє спілкування у сферу ділову.

“Ти хотіла, щоб я тобі в чомусь допоміг? — надрукувала вона. — Можливо, я зможу те зробити вже зараз, і для цього не обов’язково зустрічатися? Бо я досі дуже зайнятий, і не знаю, коли вийде звільнитися…”

“Мабуть, зараз попросить грошей, — подумала Катя. — Що ще жінка може хотіти від чоловіка? Перекину їй щось на карту, а вона нехай напише мені ті еротичні сцени, хай їм грець. І будемо квити.”

Відповіді від Аманди не було досить довго. Катя встигла написати чергове оновлення свого “Бандита”, коли на моніторі з’явився значок, що сповіщав про отриманий лист. 

"Андрію, мені дуже потрібна твоя допомога, як чоловіка, — писала Аманда. — Розумієш, мене віднедавна переслідує якийсь збоченець. Спершу він почав читати усі мої твори і писати до них непристойні коментарі. Я, звичайно, їх видалила, а йому відключила можливість коментування. Тоді він став мені писати в соцмережі та на електронну пошту. Розповідає про свої вологі фантазії за моєю участю. Мені вже стало не по собі. Раптом це якийсь маніяк? А кілька днів тому він десь роздобув номер мого мобільного і зателефонував. Казав, що тепер знає, де я живу, і скоро прийде в гості. Мені стало дуже страшно, бо живу я зовсім  одна… ну ти ж бачив. До речі, ти забув у мене свої шкарпетки, може, зайдеш, забереш?"

Катя мало не вдавилася чаєм, який саме пила. Різкий перехід від маніяка до шкарпеток вразив її уяву. Вона наче вживу побачила, як Андрій, гублячи предмети одягу, утікає від пристрасної Аманди Роуз. Та така будь-якого маніяка переможе, прочитавши йому свій черговий шедевр.

До речі, десь вона вже з цим стикалася... Дівчина, яку хотіли зґвалтувати, а вона почала читати нападнику свій роман… О, точно, це ж із того опусу про Білосніжку! Треба запитати в авторки, як Аманді діяти в цій ситуації ( звісно, не називаючи імен). Каті здалося, що Леді Інкогніто має певний досвід боротьби з маніяками.

Тому вона відповіла Аманді:

"Гаразд, я подумаю, що можу зробити в цій ситуації. Маю певних знайомих, з якими збираюся проконсультуватися, а тоді тобі напишу."

***

Артем натхненно працював над своїм новим романом. Трохи "пролетівши" з фентезі, він вирішив провести "роботу над помилками" і взявся за інший суперпопулярний на сайті Writer жанр — сучасний любовний роман.

Перед цим він знову довго вивчав смаки місцевої публіки, склавши список тем, котрі могли б її зацікавити. Спершу він думав написати про те, як дівчина влаштовується на роботу, а її бос виявляється її першою шкільною любов'ю. Але виявилося, що таких книг дуже багато. Тоді йому спало на думку створити роман про стосунки суперпопулярного співака і його шанувальниці. Навіть назву круту придумав — "Муза". Але тут виявилося, що подібними історіями забиті всі топи не тільки в жанрі любовного роману, але й у жіночій та молодіжній прозі. Так само потерпів фіаско і сюжет про студентку і викладача, а також тренера і дівчину з зайвою вагою. 

"Все написане до нас — із сумом подумав Артем, гризучи кінчик олівця. — Ото як спало на думку тій американській письменниці — увесь час забуваю її ім'я — накропати "П'ятдесят відтінків сірого", то всі кинулися писати про мільйонерів. Як би мені випередити час, щоб самому виявитися в тренді, і не мати купи конкурентів?"

У вас таке бувало, коли щось скажеш поруч із комп'ютером, а він відразу видає на цю тему контекстну рекламу? Сьогодні з Артемом трапилася ще більш незвичайна річ. Здавалося, мудрий пошуковик уже й думки навчився читати.

Артем безцільно зависав у інтернеті, коли Фейсбук запропонував йому рекламну статтю про те, що згадана ним авторка написала нову книгу під назвою "Містер", яка обіцяє здійснити фурор у літературному світі.

"Еврика!" — вигукнув хлопець про себе, прочитавши короткий зміст майбутнього бестселера. І тут же в нього народилася анотація до справді новаторського любовного роману під назвою "Містер по-українськи".

"Іван Петренко живе у мальовничому селі і має все : город 50 соток, корову, двоє свиней, горбатого "Запорожця"... Несподівано на його голову звалюється клопіт - помирає троюрідна бабця, заповівши йому "хрущовку" на Троєщині. Тепер він вигідний жених! Переїздить до столиці і занурюється у вир богемного життя. Тут він знайомиться з чарівною незнайомкою Лолітою, яка працює у стриптиз-клубі. Але хто вона насправді? Може, доярка Дуня з його рідного села?.."

Артем ще раз перечитав анотацію — наче все вийшло так, як рекомендують адміни у школі письменницької майстерності: інтрига є? Ще й яка! Національний колорит? Скільки завгодно! Актуальна тематика? Дуже актуальна!

Та через місяць усі автори покинуть своїх американських студентів та попаданок у чарівні світи і кинуться писати про українське село!

А законодавцем цієї моди стане він — Артем Острозький, вірніше, його "друге я" — Леді Інкогніто.

Такі приємні роздуми перервало тренькання мобільного — розумний апарат сповіщав, що на його "творчу" сторінку прийшло приватне повідомлення.

Він поспішив відкрити месенджер, і побачив, що пише читачка Катя, з якою він уже деякий час листувався. Вона завжди робила слушні зауваження щодо редагування його книги, вказувала на помилки, але делікатно при цьому писала в приват, не те, що деякі "грамар-наці", котрі полюбляли тикати автора носом у його прорахунки прямо в коментарях під романом.