Розділ 56. Кайлі

Страшенно хотілося пити. Але я боялася розплющити очі, боялася знову побачити сірі стіни та знову відчувати наближення смерті. Коли я потрапила в аварію, я не аналізувала своє життя, не згадувала найкращі моменти. Мабуть, просто не було часу, бо цього разу я дуже багато змогла осмислити. І зрозуміти. Життя треба просто жити. Не приховувати образ. Не сидіти вдома. Не страждати. Не займатися не улюбленою справою. Потрібно просто жити та насолоджуватися. Тому що завтра цього може і не бути.

Пролежавши трохи з почуттям голоду та спраги, я зрозуміла, що не відчуваю холодної підлоги. У мене почали відмирати тканини? Але ще за мить я зрозуміла, що пальці не пульсують болем, наступним відкриттям стало те, що в очі різало світло. Світло. Я вмираю? Якийсь дивний перехід. Я спробувала розплющити очі і в мене це вдалося. Навіть без болю. Тому що останній раз очі затекли настільки, що відкрити їх було фізично боляче. Бачу білу стелю, потім почула шум приладів і що у мене з рук щось стирчить. Я жива. Чорт, я жива. Намагаюся повернути голову, але мені не вдається. Тому просто намагаюся прокрутити зіницями. Бачу прилади, і все, за великим рахунком. Що ж робити? Так я пролежала кілька хвилин, а потім до кімнати зайшов лікар, ну принаймні виглядає лікарем.

- Міс Хілстон, ви мене чуєте? - Я хотіла відповісти, але губи дуже пересохли, і я не могла їх розліпити. Тому просто кивнула. Він натиснув якусь кнопку у мене на ліжку.

- Ви в безпеці міс Хілстон. - Почав ліпити мені в очі ліхтариком, я спробувала заплющити очі. - Потерпіть трохи, у вас був струс, і багато інших травм. Я повинен переконатися, що все гаразд.

До нас увійшла медсестра і спочатку змочила мені губи вологим рушником, а потім дала пити через трубочку. Але кілька ковтків. Цього було так мало, що я сказала…

– Ще. – Мій голос був зовсім не моїм. Грубий та осиплий.

- Ну ви ж не хочете, щоб вас вирвало?! Ви довго були без нормальної їжі та води.

 – Скільки? - Запитала я

- Ми обговоримо це пізніше. Медсестра даватиме вам пити кожні кілька хвилин по ковтку, через години дві дамо вам їжі. Відпочивайте.

Обговорювати, що зрозуміла, сил у мене не було. Тому я поворухнула пальцями, радіючи, що можу. Як я вибралась? Де Вікі? Як мене знайшли? Стільки запитань, але сили покидали мене, і я знову вирубувалася. а прокинулася від того, що сильно хотіла в туалет. Почала вставати.

- Ну що ти, доню. Куди ж ти так різко встаєш? Три тижні лежала, і одразу хочеш, як кізка гірська скакати.

– Скільки? - Мої очі округлилися.

- Мила не нервуй, будь ласка, тобі не можна. Куди ти вставала? - Я згадала про причину свого пробудження. Мама допомогла мені сходити в туалет, а коли я повернулася, на мене чекав бульйон. Чорт, я така голодна. Поки я їла, мама мені все розповіла. І я була в шоці. Навіть не віриться, що це реальна історія, не кажучи, що вона про мене. Все ніби збоку. Начебто не зі мною відбувалося. І це добре.

- Мам, а... - І в цей момент у палату увійшов Том, весь захеканий, мабуть, біг. Мама, побачивши його, погладила мою руку і сказала.

- Я пізніше зайду.

 Щойно двері зачинилися, він повільно підійшов до мене, ніби не наважуючись. Ми не бачилися так довго, а він зовсім не змінився. Хіба що старшим став. Я мовчки посунулась, показуючи на місце біля себе. Він так само мовчки ліг і обійняв мене. І було в цьому, що так правильне. Я відчувала цю правильність кожною фіброю душі. Стиснув мене все сильніше, поки я не ойкнула, мабуть десь на талії є гематома.

- Вибач. – прошепотів він. А потім почав повторювати це як заведений. Уткнувшись обличчям у шию. - Вибач, вибач, вибач, вибач. - Я розуміла, що він не про сильні обійми.

- Гей, тобі нема за що вибачаться. – Я взяла його обличчя у свої долоні. І подивилася в очі. Там було стільки вини.

- Це все моя вина, коли я побачив тебе на тій підлозі ... - Він запнувся. – Я не можу тебе втратити. Можеш бути з ким хочеш, прогнати мене і я ніколи не буду тебе турбувати. Тільки будь. - Закрив він очі і приклав свій лоб до мого.

- Я хочу бути з тобою. – прошепотіла я. – І це не твоя вина. Вона хвора. Не смій звинувачувати себе. - Він узяв мою руку і подивився на неї. Я теж поглянула на них. Кожен палець був перемотаний. Я пам'ятала, як мені видирали нігті. Було дуже боляче. Я мимоволі скривилася, а Том ніжно почав цілувати кожен перебинтований палець. Потім почав цілувати обличчя, очі, щоки, ніс, чоло. Потім поклав голову на подушку і сказав.

- Будеш моєю дружиною? - Я засміялася крізь сльози. А коли заспокоїлася, обернулася до нього

- Ні. Ти маєш зробити все як належить. Квіти романтика, і я маю бути красивою, а не з перебинтованими частинами тіла. - Зробивши паузу продовжила. - Але ж я твоя. Назавжди. І поцілувала у губи