Восьма глава

  Айлін жваво крутилася біля клієнтки, коли детективи увійшли до салону. Побачивши їх, настрій в неї помітно погіршився, проте вона старалася цього не показувати.

- Доброго дня! - звернувся до неї Деніел.

- І вам доброго… Ви щось хотіли?

- А ми по вас. Надворі чекає загін спецназу, але ми б хотіли зробити це якомога тихіше.

- Що… Зробити?

- Ми вас затримуємо у зв’язку з обвинуваченням у вбивстві.

  Вираз на її обличчі відразу змінився і вона слухняно послідувала за детективами.

---

  Прибувши до відділку, їх помітив Сеймур, і акуратно схопив за руку Райлі, що йшла за Шилдсом, який вів у наручниках місіс Чейні до кімнати допитів.

- Що це, в біса, таке? Я просив просто повідомити її про смерть чоловіка…

- Зараз самі все почуєте.

---

- Можна води? - попросила Айлін.

- Так, вам принесуть, - відповів Деніел.

Через деякий час, зробивши пару ковтків, вона розпочала:

- Я думала, що сильніша. Що зможу винести це все. Не було такого дня, коли би я не просила Бога змінити його. Ті погляди в церкві, сусідів, колег по роботі… Вони всі співчували мені, ніби я якась каліка… А він знову ходив по дівках. Я надіялася, що поява дітей хоч якось його змінить. Але чуда не трапилося… Закриваючи на все очі, я чекала поки його творча натура все усвідомить. Та одного дня в нього геть знесло дах і він зняв всі наші заощадження в банку, які ми планували потратити на освіту дітей, і відніс тій курві…

  Злість переповнювала затриману, проте відчувалося, що вона вже давно хотіла поділитися з кимось тим каменем на душі.

- А потім він знову запив на весь тиждень. Вдягся, як на побачення, але навіть з горища злізти не зміг. Не знаю, що тоді на мене найшло, але коли я побачила в його руках ту маску для їхніх “забавок”, я схопила її, швидко накинула худі з капюшоном і прихопила з собою ножиці. Колеги по роботі уже раніше радили мені переговорити з Ротвайн віч-на-віч. Вона завжди в шостій ранку пробігала біля мостика в парку, щоб подивитися чи не купаються там лебеді… Чомусь, мені тоді здавалося, я її ні з ким не сплутаю. Але коли Бог хоче покарати людину, він відбирає у неї розум. Я накинулася на неї ззаду і завдала пару ударів. Чітко чула, як вона давилася своєю кров’ю… Коли я підняла її голову, щоб останній раз подивитися їй у вічі, то зрозуміла, яку помилку скоїла…

- Це була не Крістіна?

- Так, це була не вона.

- І що ви зробили далі?

- Злість на Ніка в мене нікуди не ділася. Я зібрала трохи її крові і кинула його маску коло неї. 

- Дивно, біля вбитої ми її не знайшли. Можливо, ви зустріли ще когось по дорозі? 

- Ні, нікого крім працівника парку, що збирав листя. 

- Ясно і що ви зробили з кров’ю?

- Він лежав на горищі взутий, там, де я його і бачила останній раз. Я, спочатку, набила трохи землі із саду в його підошви і розкидала землю на сходах, а далі облила його кров’ю.

- Весь цей час він спав?

- Так було часто. Вставав і, “заправившись”  новою партією алкоголю, він міг пролежати так тижнями, в пошуках музи, як йому здавалося. І, знаєте, що саме страшніше?

- Що?

- Я ні на секунду, ні на мить не шкодую, що запроторила його, хоч і на короткий термін, до в’язниці. Єдиних кого мені зараз шкода, це моїх дітей.

- Сьогодні його вбили в одній із камер досудового утримання…

- А, знаєте… Ну і біс з ним! Бачити його не можу. Але і жити, тримаючи в собі невинний погляд тої дівчини, не можу…

- Слідство врахує ваше чистосердечне зізнання і допомогу в розслідуванні справи. Це має суттєво зменшити термін обвинувального вироку.

- Я досі сиджу і не можу повірити, що це все сталося зі мною… Пробачте мене, всі… Якщо зможете… - промовила вона і заридала.

Шилдс мовчки вийшов з кімнати для допитів.

---

  Ввечері Деніел заїхав до батьків Айлін і на стукіт в двері, назустріч, на поріг вийшов старший чоловік.

- Ви батько Айлін?

- Так. Я вас пам’ятаю. Ви детектив?

- Так. Ви знаєте, що сьогодні Нік помер в лікарні. Я хотів передати вам всі речі, що були при ньому під час затримання, так як інших його родичів я не знайшов. 

- Спаліть все. До тла, - Зціпивши зуби, процідив чоловік.

- Добре. Тут ще одна справа.

- Яка?

- Я знаю, що Нік потратив всі гроші, які вони з Айлін відкладали на освіту ваших онуків. Ось,  візьміть, тут десять тисяч. Це допомога від нас, від відділку.

Старший чоловік спочатку замешкався, проте потім взяв пакет зі словами:

- Дякую вам.

  Шилдс кивнув йому на прощання і попрямував до свого авто.