"Аметис" - агент Служби міжпортальної розвідки

Глава 12

Наступної ночі мене знову розбудив портал. У ящику опинилося послання з описом нового спецзавдання.

                                                                               «СМР»
                                                    Опис спецзавдання №4 для агента «Аметис»
Агенту Аметис негайно переміститися у світ перевертнів, щоб здобути Амулет місячних птахів і передати послання Дернеру Арвіду. У разі успішного завершення спецоперації – Амулет залишити у ящику секретера.
Філія СМР у світі перевертнів – поселення вовків Північної зграї у горах.
Координатор у світі перевертнів – агент «Аргенту».
Пароль: «Вранці повіяв північний вітер.»
Відповідь: «Отже, вночі випаде сніг.»
Примітка: За жодних обставин не читати текст послання для Дернера Арвіда!
Глава СМР        підпис        В. Арвід

Прочитавши текст спецзавдання, я пірнула в портал, а виринула з нього вже в образі вовчиці. Поглянувши на себе в дзеркало довго не могла повірити, що ось ця красива тварина, яка там відображається - це я! На фоні димчасто-сірої шерсті мої фіолетові очі виділяються ще більше. Мою шию обвиває нашийник, до якого приколота брошка-камея. На маленькому стільчику лежить конверт із написом: «Дернеру Арвіду. Особисто!». Взявши в зуби конверт, я відчинила двері у світ перевертнів...
Новий світ зустрів мене сутінками, що спускалися над величними горами, біля підніжжя яких розкинувся густий ліс. Знаючи, що філія СМР – це поселення вовків Північної зграї в горах, я одразу рушила у бік засніжених скель.
Дивно, але я почуваюся в тілі вовчиці дуже комфортно. Так, ніби все життя нею була. Я моментально помітила, як загострилися всі органи чуття, особливо ніс. Зараз я одночасно розрізняю відтінки сотень різноманітних запахів: починаючи від шишок на ялинках і закінчуючи зайцем, що ховається під кущем у глибині лісу. А ще я відчула запах іншого вовка - цей запах, не сплутати ні з яким іншим. В цей же момент з лісу вискочив мій «родич»: величезний вовк темно-сріблястого кольору. Побачивши його забарвлення, я відразу здогадалася, що це агент «Аргенту», тобто «Аргентум», одним словом - «Срібло».
Наблизившись до нього, я почула питання, яке він поставив мені на ментальному рівні:
– Що ти робиш на нашій території?
- Вранці повіяв північний вітер,- як завжди, не до речі висловилась я,  повторивши пароль, який був вказаний в описі спецзавдання.
- Значить, уночі випаде сніг. - видав шифр у відповідь сріблястий вовк і представився за формою, - агент Служби міжпортальної розвідки «Аргенту».
- Агент Аметис. - сказала я.
- Прошу слідувати за мною.
Агент «Срібло» взяв курс до гір через ліс. Він біг попереду, лише іноді оглядаючись назад. Коли ми наблизилися до підніжжя однієї з гір була вже глибока ніч. Але, знову ж таки, завдяки своїй новій іпостасі хижого звіра – в темряві я бачила чудово. У момент, коли ми почали підійматися вгору по звивистому серпантину, пішов сніг. Наче ми з «колегою» зовсім недавно його накликали. Що ще цікаво: холодно мені зовсім не було. Від швидкої гонитви кров шалено вирувала у венах і навіть сніг, у якому потопали мої лапи, здавався гарячим.
Не знаю скільки минуло часу, перш ніж за одним із численних поворотів, з'явилося поселення вовків. Між п'ятьох високих гір утворився гірський перевал у центрі якого хаотично розкидані численні дерев'яні домівки. Зупинившись буквально на кілька хвилин на вершині однієї з гір, ми з Аргенту почали спускатися в долину.
Коли ми, нарешті, дісталися до поселення, нам по дорозі стали зустрічатися й інші вовки. Що характерно, всі вони однієї масті - сріблястої, тільки відтінки відрізняються: від світло-сріблястого до кольору чорненого срібла.
Агент «Аргенту» привів мене до величезного будинку в центрі селища. Коли ми опинилися всередині він завів мене в одну з кімнат на першому поверсі. Потім, знову ж таки, невербально попросив обернутися назад у людину, переодягнутись і підготуватися до зустрічі з альфою Північної зграї.
Як тільки агент «Срібло» залишив кімнату, я замислилася над тим, як мені повернутися назад у людський образ? У вовчицю я перетворилися без особливих зусиль і завдяки порталу. А зараз потрібно спробувати зробити це самій. З підручників, з якими мені дали ознайомитися в архіві, я дізналася, що процес перетворення на перевертня – це своєрідна медитація. Тому максимально сконцентрувавшись, я дала установку тілу повернутися до своєї первісної форми. І, неймовірно, але в мене вийшло! Це неперевершені відчуття, коли ти настільки володієш своїм тілом і розумом.
Як тільки перетворення закінчилося, я подумки подякувала агенту «Аргенту» за те, що він тактовно вийшов з кімнати. Бо на мені зараз нічого немає, крім нашийника з брошкою-камеєю. Виявивши в кімнаті одяг свого розміру, я швидко переодяглася і почала чекати, коли мене покличуть на розмову з Дернером Арвідом.
Час тягнувся довго і я вже подумала, що про мене забули. Але тут двері відчинилися і на порозі з'явився надзвичайно красивий чоловік: високий брюнет зі смаглявою, практично бронзовою шкірою і з очима неповторного сталевого відтінку.
- Це знову я. - широко посміхаючись, каже перевертень.
Агент «Аргенту», мабуть, вже звик до реакції людських жінок-агентів на свою привабливу зовнішність. Тому він дав мені час помилуватися собою, а потім запитав:
- Ти готова?
Я просто кивнула головою на знак згоди, продовжуючи перебувати під враженням. Все-таки перевертні в людській подобі виглядають зовсім по-іншому - не як звичайні люди. У них ідеальні риси обличчя і досконала будова тіла, без жодної вади.
Аргенту провів мене у велику кімнату з каміном і, запропонувавши сісти в одне з крісел біля вогнища, сам почав розставляти по кутках соляне каміння від прослуховування.
- Чекай тут, альфа скоро підійде. - сказав перевертень і залишив мене одну.
Кілька хвилин я сиділа в повній тиші, тільки чутно було, як потріскують дрова в каміні. Але потім до мене почали долинати уривки якоїсь розмови. Причому за інтонацією співрозмовників не складно здогадатися, що вони сваряться.
Спочатку пролунали слова: 
- Не буду я за нього заміж виходити! - ця фраза явно належала молодій вовчиці.
У відповідь їй було сказано: 
- Вийдеш! Це моє рішення!
- Саме так! Твоє! А я не хочу, щоб за мене вирішували такі питання. Я шукатиму свою істинну пару! - жіночий голос пролунав із надривом.
 - Тобі вже двадцять два роки і ти знаєш, що за традицією, якщо до цього часу вовчиця не знайде свою істинну пару - їй підбирають чоловіка зі зграї.
- Я не збираюся наслідувати цю традицію. І ти мене не примусиш! Самі так готові шукати свою місячну пару хоч усе життя, а я мушу дотримуватися безглуздих традицій?! - голос вовчиці ставав все гучнішим, вона явно наближалася до кімнати, в якій я сиджу.
На підтвердження моїх слів, у дверному отворі показалася молода дівчина з ангельським обличчям і довгим білявим волоссям, що відливає знову ж таки сріблом. Вона глянула на мене, а потім, кинувши тому, хто йшов за нею фразу:
- Я все сказала! Під час обряду можете на мене сьогодні не чекати.
І, обернувшись у сріблясту вовчицю, швидко вибігла з дому.
Після цього в коридорі почулися приглушені чоловічі голоси, а потім за вовчицею на вулицю вискочив агент «Аргенту». Буквально кілька хвилин я ще пробула на самоті, після чого до кімнати зайшов Дернер Арвід.
Він, з одного боку, як дві краплі води схожий на свого брата-близнюка, а з іншого – повна його протилежність. Чомусь про те, що Вернер Арвід  перевертень, я сама не здогадалася. Можливо, робота Головою Служби міжпортальної розвідки, яка вимагає від нього частого застосування дипломатичних та компромісних рішень, трохи згладили в ньому хижий темперамент. А ось про Дернера Арвіда такого не скажеш. Його енергетику я відчуваю фізично, можливо, тому що він альфа? Дивуюся, як ця молода вовчиця спромоглася, так йому протистояти?
- Вітаю Вас у світі перевертнів! Дернер Арвід – альфа Північної зграї. – представився перевертень.
- Агент Аметис. Мені доручено передати Вам ось це. - вимовила я, простягаючи йому конверт. 
Прийнявши з моїх рук листа, Дернер Арвід одразу його розпечатав і почав читати. Але, мабуть, послання виявилося коротким, бо не більше ніж за сім секунд він відірвав свій погляд від паперу і з цікавістю на мене подивився.
- Ви випадково не читали те, що тут написано?
- Ні звичайно! - здивовано сказала я і додала. - Не маю звички читати чужі листи. Тим більше, що в описанні спецзавдання я була попереджена про конфіденційність цієї записки.
Поки я відповідала на запитання перевертня, у мене склалося враження, що він застосував до мене вплив сили альфи. Тобто те, що я казала перевірялося, як на детекторі брехні. Почувши мою відповідь, Дернер схвально кивнув і сказав:
- Не приймайте мої слова на особистий рахунок, агенте "Аметис". За формою я повинен був це уточнити. Давайте краще обговоримо суть спецзавдання. Хоча це не зовсім спецзавдання, скоріше участь в особливій церемонії перевертнів. Вам необхідно роздобути Амулет місячних птахів – це магічний артефакт, завдяки якому перевертні можуть поділитися силою зі своєю істинною парою, якщо він або вона потребуватиме допомоги.
- А в чому суть обряду? - запитала я.
- Амулет місячних птахів формується з пір'я цих птахів. Але скидають вони їх лише під пісню вовчої зграї. Причому саме Північної зграї і лише тоді, коли вона звучить в унісон, а для цього потрібна присутність усіх членів зграї. Необов'язкова присутність тільки мого брата Вернера, тому що ми з ним близнюки – достатньо мого голосу.
- Що потрібно від мене?
- Так як зараз Ви являєтесь членом Північної зграї – потрібна ваша безпосередня участь у цьому ритуалі.
– А коли він почнеться?
- Незабаром, коли всі члени зграї зберуться разом.
Цікаво, а якщо зберуться не всі – подумала я. Адже, буквально кілька хвилин тому, срібляста вовчиця повідомила альфу про те, що на сьогоднішній обряд на неї чекати не варто.
- Можете не турбуватися про це. Айнур прийде на вершину гори, де проходитиме обряд.
Він прочитав мої думки – майнуло у мене в голові.
- Так, я можу читати думки всіх членів своєї зграї, якщо захочу. – відповів Дернер.
Звісно, адже я читала про це в книгах про перевертнів -  згадала про себе я.
- Похвально, що Ви так добре знаєте теорію, - знову читаючи мої думки, сказав Дернер і додав. - Під час ритуалу Ви також зможете чути думки всіх присутніх вовків. До речі, вже зійшов повний місяць – нам час.
Обернувшись у вовків, ми покинули будинок альфи та почали підійматися на вершину однієї з гір. Там нас уже чекали інші члени зграї, всього тут зібралося близько п'ятдесяти перевертнів. Побачивши серед присутніх агента «Аргенту», альфа поставив йому питання на ментальному рівні:
- Ти поговорив із Айнур?
- Так. Вона відмовилася йти зі мною. - винувато відповів Аргенту.
Повисла довга пауза... Відчувалося, що Дернер Арвід дуже незадоволений. Всі інші вовки притихли, очікуючи, чим все це закінчиться.
- Починаймо обряд! Вона прийде - нікуди не дінеться. - знову ж ментально скомандував альфа.
Ми всі розсілися по місцях, утворивши величезне коло, в центрі якого розмістився Дернер Арвід. За кілька хвилин він почав вити на місяць: довго і протяжно. Поступово до нього почали приєднуватися інші члени зграї, зокрема і я. 
Ось, начебто, я вперше беру участь у такому обряді, але навіть мені зрозуміло, що щось іде не так. Начебто всі виють злагоджено, але одного голосу явно не вистачає. Через десять хвилин дружних і безперервних завивань у наші співи вклинився глузливий дівочий голос:
- Щось ви фальшивите, панове! Місячні птахи таке слухати не стануть.
Хор вовків припинив співати і всі глянули на сріблясту вовчицю, що сиділа біля самого урвища, безтурботно спостерігаючи за нашими стараннями.
- Ти спізнилася, Айнур! - констатував очевидне альфа.
- Я взагалі не збиралася приходити, тату, - з викликом відповіла вовчиця і додала. - Передумала тільки через те, що цей Амулет потрібен дядькові Вернеру. І, взагалі, я вирішила влаштуватися до нього у Службу міжпортальної розвідки. Якщо вже мені не щастить в особистому житті – буду будувати кар'єру!
- Яку кар'єру? Поговори мені ще! – суворо гаркнув альфа.
- Так, а я вже і поговорила з дядьком - він мене підтримав. – незворушно промовила Айнур.
Враховуючи, що свідками цієї сімейної сцени були всі члени зграї, з різних боків почали лунати смішки. Мабуть, подібні чвари альфи з дочкою були не рідкістю і стали предметом загальних жартів. Щоправда, варто було Дернерові суворо подивитись на того, хто сміявся, як цей перевертень різко припиняв веселитися.
- З дядьком твоїм я ще розберуся... А з тобою, Айнур, ми вдома продовжимо розмову! - безапеляційно промовив альфа.
Після цих слів, Айнур закотивши очі до неба, все ж таки зайняла своє місце поряд з іншими членами зграї.
Дернер знову почав затягувати пісню і поступово до його голосу додавалися інші, замикала цей ланцюжок саме Айнур. І щойно її голос влився у загальний хор – звучання кардинально змінилося. Складалося враження, що нам підспівують: і гори, і зірки, і, навіть, місяць. Я спостерігала за всім цим, як заворожена. Але це було лише початком вистави…
Буквально за кілька хвилин із-за однієї з гір у наш бік рушив пташиний клин. Причому цей клин світив, чи не яскравіший за місяць! Недаремно ці птахи називаються місячними, вони немов зійшли зі сторінок казки про жар-птиць. Коли ці чудо-птиці наблизилися до нашої гори, то почали кружляти прямо над нами, й в небі утворилася вирва, що світилася. Через деякий час на землю поряд з нами стало опадати пір'я місячних птахів. Воно горіло так яскраво, що стало ясно майже як удень. Після цього Дернер припинив співати. Навкруги стихло, тільки чути було, як шелестять крила у нас над головами. Ці дивовижні пернаті ще трохи покружляли над нами та взяли курс назад. Як тільки вони зникли з виду – більша частина їхнього пір'я почала гаснути. Залишилося не більше десятка, яке продовжувало відкидати яскраве світло. Саме його зібрав агент Аргенту і помчав з ними у бік поселення.
Коли ми повернулися до будинку Дернера Арвіда на нас там чекав агент «Срібло» з уже готовим Амулетом місячних птахів. Артефакт чимось нагадує індіанську підвіску «ловець снів». Забравши магічний артефакт перевертнів, я відстебнула брошку і прокинулась у себе вдома.
Лежачи в ліжку, я ще якийсь час розглядала Амулет: навіть при ранковому світлі кінчики пера переливаються місячним світлом. І хоч те, що сталося зі мною цієї ночі не можна назвати виконанням надскладного спецзавдання, мені все одно назавжди запам'ятався світ перевертнів та їхня пісня під місяцем.
Наступного ранку без десяти дев'ять я, як завжди, йшла коридором, де знаходиться кабінет, в якому я працюю. У той момент, коли я майже досягла своєї мети, на моєму шляху зненацька з'явилися мої колеги: Оля, Інна та Іра. І вигляд у них, я маю зазначити, не дуже доброзичливий. Мене знову відвідало почуття дежавю, як у світі відьом, коли покоївки прийшли з'ясовувати стосунки до саду.
- Послухай, тихоне! Ти думаєш, якщо вдалося підчепити Ігоря то й Карим тобі по зубах? - єхидно запитала Оля.
- Ммм... Він для тебе вже просто Карим? - поцікавилася я.
- Не переводь стрілки! – подала голос Іра.
- Пані, легше! Я не претендую на жодного чоловіка, який перебуває в стінах цієї будівлі. - спробувала я вгамувати колег, що розбушувалися.
- Якщо так - у нас є до тебе пропозиція... - інтригуючи вимовляє Інна.
– Яка? – уточнюю я.
- Може ти підеш у відпустку, поки ми налагодимо контакт із новим керівництвом. – буденним тоном каже Оля.
- А як не піду? – питаю я.
- Ми зробимо так, що ти не просто у відпустку захочеш, а виявиш бажання зовсім змінити місце роботи. - заявляє мені Оля.
Поки слухала, як колеги описували райдужні перспективи мого найближчого майбутнього, все дивилася на кулер з водою за їх спинами і шкодувала, що в мене зараз немає магічних здібностей. А то б я зараз з величезним задоволенням  остудила їхній запал.
Ситуацію врятував Олександр Петрович, котрий з'явився дуже вчасно.
- Дар'є, ти тут? А я тобі телефоную. Ідемо швидше, тебе викликає Карим Олександрович!
З одного боку те, що мене викликає до себе новий комерційний директор – мене не дуже тішить, але з іншого – вирази обличчя моїх найдорожчих колег того варті! Так, під їхні дивовижні погляди, ми з Олександром Петровичем і покинули коридор.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше