продовження

Оксана залишилася одна зі своїм болем і зі своїм горем.  І чого вона чекала від цього покидька, він дійсно нічого їй не обіцяв? Вона сама собі придумала його любов, бо так хотілося кохати й бути коханою, натомість пізнала  біль та розчарування. Саверіо вмів бути галантним та вишуканим, вмів подобатися. Багато знайомих жінок їй заздрили. Жінка сиділа в задумі й перебирала в пам’яті минуле. 

Коли вона його зустріла, то вподобала одразу -- високий, статний, підтягнутий, а в поліцейській формі -- неперевершений красень. І як тут було не закохатися,  простій дівчині з українського села? Чорне волосся, чорні очі, білосніжна усмішка, італійський гумор та залицяння -- це ще не всі якості, якими вирізнявся Саверіо поміж інших.  Схожий на актора або модель, що зійшов зі сторінок модного журналу, взяв її за руку і повів у чуттєвий світ сексу та насолод. 

Згадала, як одного разу, вони прогулювалися по ярмарку на Порта Портезе. Чого там тільки  не було -- нового і старого! Найбільша “барахолка” в Римі, де торгували всім і вся, товари на всі смаки і для всіх. Оксана приміряла гарненьке хутро з норки, воно була  майже нове і дуже пасувало їй. Покрутилася перед дзеркалом, зауваживши, як їй гарно. Саверіо тоді купив їй у шубку. Оксана згадала, як раділа зі своєї обнови, як приміряла вдома з чобітьми та шаликами.  Вона розуміла, що сама ще не могла б собі дозволити витратити кілька сотень євро, бо ще не заробила стільки. Заробляла небагато, платила за ліжко, харчі та проїзд, залишалося трохи грошей, які вона посилала своїй мамі.   Їй, молодій, хотілося одягнутися, хотілося виглядати гарно, бути привабливою. Раділа вона новій білизні, на яку Саверіо щедро тратився, бо і йому подобалося розглядати Оксану в новому вбранні, що робило її сексуальною та привабливою. Оксана не противилася, якщо йому так подобається, то най буде. Жінки в кімнаті заздрили їй, вона це бачила.  Та їй було до них байдуже, вона молода і хоче жити. Оксана почала звикати до такого життя -- обнови, ресторани, готелі, поїздки. Таке життя їй подобалося, а Саверіо вмів любити, обсипав її ласкою та бажанням. Оксана подумувала про сім’ю та дітей. Хотіла свою квартиру, хотіла бути в ній господинею та мати люблячого чоловіка. Саверіо завжди відбувався жартами, коли вона заводила про це розмову. Він не розділяв її поглядів, говорив, що вони ще молоді і ще треба погуляти обом, та брати від життя все найкраще.  Згодом він запропонував їй зняти окрему квартиру, щоб бачитися частіше і бути більше разом. Оксана не тямила себе від щастя, літала окрилена й радісна. Це вже було схоже на сімейне кубельце, про яке вона так мріяла. Витратила гроші, щоб зробити своє житло затишним і комфортним. Саверіо теж допомагав їй, приносив продукти та підкидав гроші на оплату квартири. Часто залишався на ніч, а вранці вона будила його поцілунками та запашною кавою.

Інколи до неї приходили подруги. Одна з них одного разу сказала, вислухавши Оксанині вихваляння  про Саверіо, який і щирий, і добрий, і щедрий, і люблячий:

-- А чому  би ні! Він економить. Платити готелі, ресторани та робити подарунки -- коштує. А так має задоволення за половину, а може й менше, суми.

-- Ти мені заздриш. -- відповіла Оксана.

-- Та нема чому тут заздрити. Ти подумай добре. Та я думаю, що ти це сама знаєш. Скільки разів в місяць ви зустрічалися раніше? П’ять, десять разів? А це рахуй більше сотні щоразу, отже, математика проста.  Ти щаслива і йому дешевше.

Оксана образилася на ту подругу і більше її не запрошувала. Не хотіла мати заздрісних в своєму оточенні, ще пороблять щось, так думала Оксана. Але неприємний  осад від її слів залишився. Десь глибоко хробачок сумніву закрався і точив її, -- все було майже так, як сказала тоді подруга. Саверіо своєю любов’ю витіснив ті сумніви. Вона часто пропонувала йому переїхати до неї й жити разом, але він сміявся і говорив:

-- Маленька розлука зміцнює кохання. Разом ми набриднемо одне одному швидко, а так, на відстані, краще. Я спішу до тебе, бо хочу обняти, а ти чекаєш мене і готуєш щось смачненьке. Чого ти  хочеш? Того рутинного щоденного життя від якого чоловіки тікають і шукають розваг на стороні? Хочеш, щоб я бачив тебе щодня і почав шукати недоліки? 

-- Жити разом з тобою  однією сім'єю, мати дітей, чекати тебе з роботи, бути твоєю дружиною. -- відповіла Оксана. Вона тулилася до його плеча, шукаючи захисту чи чекала ствердження своїх слів. А Саверіо сміявся, підхоплював її на руки і ніс в ліжко -- “робити дітей”, як вона хотіла.  Якщо хлопчика, то схожого на неї з її голубими очима і його чорним волоссям, а дівчинка, то тільки на нього, бо він у неї гарний. Оксана враз забувала всі свої протести і розчинялася в його умілих руках та мліла під натиском його почуттів, якими він вмів щедро осипати.  Почувалася щасливою й бажаною, а що ще треба жінці. Отак вони жили. 

-- Саверіо, а чому ти мене не знайомиш зі своїми батьками? 

-- Не зараз, бо моя мама почувається зле, а вона любить приймати гостей  і частувати своїми кулінарними шедеврами, зараз якраз нездужає трохи. Вона не зможе оцінити тебе належним чином. 

-- Давай я приготую щось смачненьке, а ти запроси їх до нас. 

-- Я подумаю і скажу тобі потім. -- погоджувався Саверіо і обіймав задоволену Оксану. 

Вона розповідала своїм подругам, хвалилася, що скоро в неї все зміниться  і вони з Саверіо одружаться. Подруги не перечили, схвально кивали головами, радіючи за Оксану. Лиш Ганна, старша роками від них усіх,  вже мала своїх дорослих дочок, лиш вона критично поставилася:

-- Курчат  рахують восени. Не кажи гоп, поки не перескочиш. 

Такими в’їдливими фразами холодила запал Оксани. 

-- І чого ти, Ганно, така недобра? 

-- А ти чого така дурна? Віриш казкам  ще й досі. Брехун він, твій “коханий”, брехун. Не вірю я йому, ой не вірю.

-- Та він мене на руках носить, а тебе не хоче ніхто, ось чому ти така злюка! -- випалила Оксана. 

-- Дивись, аби він тебе не впустив з тих рук, бо вдаришся боляче, коли впадеш додолу. -- не вгамувалась  Ганна.