Оповідання

Ангел прилетів ближче до третьої години ночі. Я все сидів і бездумно дивився у вікно на порожню вулицю.

- Що шукаєш, божевільний? - сказав Ангел.

- Та ось сенс життя намагаюся  повернути. Вчора ще був, а сьогодні втратив, а як шукати не навчений... - трохи нудно промимрив я.

- Ти, смертний, навіть не дивуєшся з мого приходу? - сказав урочисто Ангел.

- Пробач, Світлокрилий! Я вже нічому не дивуюся, просто втомився жити. А ти часом не Ангел Смерті? А то я вже зачекався, - прохрипів мій утробний голос.

- Ні, тобі ще рано, ще не всі справи завершив, - відповів Ангел.

- Так які тут можуть бути справи? Я ж уже давно нікому не потрібний… - байдужим тоном заперечив я.

- Справа не в тобі, а в тих кого ти завтра зустрінеш! Їм не можна бачити твого згаслого погляду. Я посланий подарувати тобі блиск Небес і повинен запалити цей світлий промінь в твоїх очах! - прорік Небожитель.

- А хіба це можливо? Наскільки я розумію, щоб цей блиск був в моєму погляді, то світло Боже повинно бути в моїй душі, а вона випалена вщент і там вже нема чому горіти, - заперечив я Ангелу.

- Ти, нікчемний, може і не вартуєш цього світла, але воно необхідне тим , хто завтра піде тобі назустріч і вони відродять його в цьому згасаючому світі. Твою душу наповнити світлом ми не можемо, а ось світлий дар твоєму погляду дарує Всевишній тут же!- урочисто вирік  Ангел.

На мить я осліп від ангельського світла і, коли відкрив очі, то нікого поруч уже не було, але кімната освітилася легким сяйвом. "Світає", -подумав я, але глянув у вікно, а там все так же горіли тьмяні ліхтарі, і ніч не поступалася свого панування.

Тоді я озирнувся і в дзеркалі побачив чиєсь світле відображення –«невже це я?» - насилу доходило до моєі заяложеноі свідомості. І в глибині душі почув відповідь Ангела: "це - не ти, а Світлий Дар в твоїх очах. " І раптом повіяло спокоєм від дзеркального відображення. Я розумів, що всередині я залишився той самий, з усіма моїми сумними міркуваннями, бо не може Бог замість тебе зробити твою внутрішню роботу.

Люди вже давно закинули свій внутрішній світ, готові робити все що завгодно і на землі і під водою, і в повітрі, і в космосі, крім одного - відкрити свою внутрішню людину. І я - такий самий, мені на себе було насрати, і нас таких - цілий натовп. Якщо сказати  декількома  словами, то така собі срана рать.

Рать скигліїв, песимістів, маргіналів і іншого скептично-уїдливо налаштованого людства. З цими думками я не помітив, як заснув, і, як завжди, прокинувся з невдоволенням від того, як вищить на телефоні будильник. Понуро вмився, пожував бутерброд і похапцем зібрався на обридлу роботу. Тільки вийшовши з під'їзду я щось ніби пригадав: "Треба ж насниться таке, що ні до села, ні до городу!"

Перше, що здивувало - вітання завжди байдужих школярів. У нас в місті майже ніхто ні з ким не вітається, тим більше молодші зі старшими, може, злегка кивнуть, не витягуючи навушників, і далі побредуть недбалою ходою.

А тут всі ніби змовилися: тут тобі і «Добрий Ранок», і здоров'я бажають, - "Може таке нове знущання", - подумав я. 

І на роботі на кшталт день ввічливості оголосили.

Моїй морді неголеній говорили, що я сьогодні дуже добре виглядаю. Це вже занадто! Я вже подумав, що телевізійники з прихованою камерою і до нас добралися. Ось-ось пролунає: "Посміхніться, це - розіграш!" Але не тут-то було, невже, це все всерйоз і зі мною? Я спочатку, як зазвичай, уникав дивитися людям в очі, але, коли при зустрічі з черговим співробітником, я побачив, що він не тільки привітався, а на деякий час зупинився і уважно дивиться мені в очі, я розвернувся і вже,прискорюючи крок, пішов до вбиральні і подивився в дзеркало. Все як завжди: злегка пом'ятий костюм, скуйовджене волосся, але що стало з моїми очима?! Ніби вчора нічого не пив, а вони блищать.  «Невже це був не сон?! - насилу почало доходити до мене, - і як тепер з цим жити?»

І тут знов в моїй свідомості пролунало: "Просто жити тепер не вийде, коли проник ти до одкровення Божого, Правда стане твоєю супутницею в пізнанні неможливого!"

Не буду розповідати, що далі було в зовнішньому світі - розповім, що трапилося зі мною всередині: Світлий Ангельський Дар відбивався в очах моїх зустрічних і моя душа нарешті-то відгукнулася, я впустив це світло в моє серце і більше не міг відвертатися від тих, хто з такою дитячою Надією дивився мені у вічі. Звичайно, я не став суперменом і не літав всім нужденним на допомогу, але все так само ходив на роботу. Тільки зауважив, що оточуючі, яким ще вчора здавалося, що виходу немає з скорботної ситуації, раптом, подивившись мені в вічі,відкривали, напевне  ще щось більше, ніж Колумб Америку - вони відкривали в своїй душі цілий безмежний, вічний світ,  і в цьому світі всі проблеми вирішувалися, бо там немає часу, там Панує Бог Вседержитель в Трійці Поклоняємий і там Ангели і Архангели і Всі Святі! Якщо можна висловити це одним реченням - «Навіщо переживати, що щось не встигнеш або не зробиш?» Адже попереду Ціла Вічність, і все позитивне не тільки там, а й тут на землі завжди перемагає. Наприклад, температура плюс не має меж, а мінус завжди обмежений. І зрозумів я, що зло короткочасне, бо темрява сама по собі нічого не означає - це просто відсутність світла. І коли моя душа змогла досягти інших світів, то можете, чесне слово, мені повірити (якщо тільки ви вірите моєї честі), що там усе наповнене Добром і Світлом.