- 6 -

За вікном ледь розвиднилось, сніг продовжував падати з сірого неба, обіцяючи заховати під своїм покривалом все навколо.

Гарячий чай остаточно заспокоїв мене і дав можливість нормально обміркувати все, що сталось під час нападу.

- Що ти капітану відправив і чому саме йому? Я ж в поліцію просив зателефонувати, навіть номер тобі повторював, який до речі є серед екстрених викликів в телефонній книзі, - поклавши телефон перед собою на прилавок, я вирішив розпитати про все детально, щоб знати про що потрібно говорити з Навірським через пару годин.

- Ну, я теж запанікував, - замиготів смартфон.

- Ти? Хіба в техніки є емоції?, - здивовано перепитав я.

- Звісно ж є, знаєш скільки я всього вашого, людського, начитався, тепер життя - це біль, буття - важка дорога...

- Добре, добре, припиняй, - я замахав руками, намагаючись припинити потік філософських висловлювань телефона, які він міг цитувати хоч весь день. - Розкажи краще детально що і як зробив на вулиці під час нападу.

- Ну, коли той чоловік почав вимагати в тебе гроші, я злякався, що ти і мене віддати можеш. А після твоїх слів про поліцію і картинок, серед яких до речі капітан той теж був, я просигналізував на найближчий номер, який відповідав нашим уявленням про поліцію, - пояснив телефон.

- Хм, добре, але звідки в тебе той номер, я ж пам'ятаю, що не записував його, - поцікавився я тим про що нещодавно запитував в мене Навірський.

- Так ми з його телефоном взаємовизначились, ви ж обидва ні блютуз, ні вай-фай, ні визначення геоположення не вимикаєте, - якось, наче навіть весело, відповів смартфон. - А коли капітан записав твій номер в телефонну книгу, то я одразу зворотній контакт додав в твою.

- Хм, добре, - кивнув я, радіючи, що цей момент пояснювати не доведеться, так як Навірський наче нормально сприйняв варіант обміну контактами. - А що ти йому відправив?

- Смс, - коротко відповів телефон.

- А конкретніше?, - розуміючи, що щось тут не так, перепитав я.

- Ммс з координатами, - знову недоговорюючи, спробував відбутися загальною інформацією мій смартфон.

- А якщо зовсім детально?

- Ось, - сумно мигнувши, телефон відкрив мені останнє надіслане повідомлення, подивитися яке самостійно я не здогадався.

Я здивовано розглядав картинку-мем, на якій Отелло душив Дездемону, під нею був надпис "SOS! Вбивають!" і скрін карти з визначеним через геолокацію положенням телефону.

- Кхм, ось воно що, а я думаю, чого капітан про дивне прохання допомогти сказав...

- Сердишся?, - знову замиготів телефон, згортаючи сторінку з повідомленням.

- Та ні, швидше здивований, - знизивши плечами, відповів я. - І навіть не стільки твоїм вибором матеріалу для виклику допомоги, скільки тим, що ти це зміг зробити самостійно.

- Ну, ти ж надав автодоступ до всіх функцій, - радісно відповів телефон, і тихіше додав, - ти просто ще не бачив що в нас на карті пам'яті та на віртуальному диску збережено у внутрішніх сховищах.

- Що? Щось заборонене?, - напружено поцікавився я.

- Ні, що ти, я збираю гарні висловлювання, різноманітні меми та інформацію по антикваріату... ну, ми ж з тобою антиквари, от я й намагаюсь відповідати стандартам і бути в тренді.

- Хм, вперше бачу таку самостійну техніку, - похитавши головою, я перевів погляд на вікно, за яким зупинилась довга чорна фура. - О, наш товар привезли. Потім ще поговоримо, мені дуже цікаво дізнатись про твоє вивчення антикварної справи.

Телефон радісно замиготів, коли я взяв його до рук, показуючи свою готовність спілкуватись зі мною на будь яку тему у будь який час.
 

- Вашого водія з напарником затримали на кордоні, тому з фурою направили мене, - сказав, після привітання, здоровань у чорному одязі, який вийшов з кабіни.

- Генадій нічого про це не казав, - я задумливо розглядав довгу чорну машину з товаром. - Хоча посередники наче завжди працюють з великими логістичними компаніями...

- Так, мене направили з центрального офісу, сказали знайти фуру з цим номером, забрати документи і їхати сюди, - кивнув чоловік, розпечатуючи пломбу на дверцятах.

- А хіба ми не будемо чекати на інших?, - здивовано глянув я на співрозмовника.

- На інших?, - водій завмер на місці.

- Ну, так, адже тут не весь товар мій, - знизив плечами я. - Замовлення завжди формується на декількох покупців. Чи Ви вважаєте, що нам передали стільки антикваріату?

- Якого антикваріату?, - чоловік різко повернувся до мене, пильно приглядаючись.

Дверцята за спиною водія почали помалу відкриватись і я побачив в темному багажному відділенні рівні ряди чорних контейнерів.

- Еее, я вибачаюсь, але що..., - я не встиг запитати про дивний однаковий вантаж, так як поруч з нами зупинилось декілька тонованих чорних джипів, з яких вискочили чоловіки зі зброєю.

Нас з водієм в одну мить взяли на приціл, а фуру оточили, уважно розглядаючи вулицю.

- Що тут відбувається?!, - мій недавній співрозмовник потягнувся до внутрішньої кишені куртки, за що одразу отримав сильний удар прикладом по обличчю і, впавши на коліна, почав спльовувати кров на сніг.

- Напевно, інші клієнти, - не подумавши бовкнув я перше, що прийшло в голову, - незадоволені затримкою товару...

Озброєний чоловік, що вдарив водія, кивнув двом бійцям і ті підняли його під руки.

В моїй голові промайнули картини огорнутої полум'ям фури, а слух вловив чітке поклацування...

- Не радив би Вам проявляти героїзм, - посміхнувся високий чоловік зі зброєю, витягуючи з кишень водія пістолет та документи. - Так, подивимося хто тут у нас... о, відділ боротьби з тероризмом, хм.

- Це я не радив би Вам чинити опір, - криво посміхнувся представник правоохоронних органів. - Зараз тут буде мій загін, я вже надіслав виклик.

- Це ти поспішив, - похитав головою його співрозмовник і знову вдарив водія по обличчю.

"Клац-клац"... ось знову, наче годинник йде... і знову цей вогонь.