Розділ 5. Знайомство з «гуртожитковими авторитетами»

Поки я переживала за свою долю, жінка за стійкою мовчки стояла, з цікавістю поглядаючи на мене. Схаменувшись, я обернулася в її бік, намагаючись зрозуміти куди ж мене закинув цей недружній некромант.
- Доброго дня, - треба хоч якесь знайомство почати правильно, хоча б з цією зеленошкірою жінкою все вийде по-людськи, якщо це звичайно стосується моєї нової знайомої. - Мене звуть Олександра Вяльцева. А де я зараз? – і усмішку ширше, щоб показати всю свою доброзичливість.
- Привіт, Олександра Вяльцева, я Куссбабур, комендант гуртожитків, гоблінеса, - я на всі очі витріщилася на жінку, що представилася мені, а та лише посміхнулася у відповідь, показуючи нерівні ряди гострих зубів. Господи, дай мені пам'яті, аби тільки ім'я не переплутати.
- Мені дуже приємно з вами познайомитися, пані Куссбабур, - і як тільки не зламала язика? Зате задоволена собою, я полегшено видихнула.
- Можеш називати мене Куссі, коротку форму моєму імені придумали адепти, а я вже й звикла, - знизала вона плечима, а я подумки зводила хвалу винахідливим студентам академії.
- Тоді ви можете називати мене Сашею для зручності, - ну от і познайомилися, і це зовсім не страшно, коли все починаєш правильно.
- Чим ти там розсердила нашого магістра Ферлоу? - На моєму обличчі відобразилася робота думки, і гоблінша вирішила уточнити. - Олларіка.

- Аааа... - так ось яке у нього прізвище, під стать його похмурому образу. - Я йому запитання ставила і згадала про сивий локон, - виклала все як на духу, змусивши мою нову знайому в жахом схопитися за серце:
- І звідки ти тільки взялася така безстрашна?
- З Землі, - розповіла свою таємницю Куссі.
- Цікаво як, давненько у нас землянок тут не було. От заселю тебе, апотім обов'язково приходь до мене в гості, побалакаємо за чашечкою чаю, - просто золото, а не жінка, я ствердно їй кивнула, і ми попрямували коридором, після чого сходами піднялися на третій поверх.
Гоблінша підвела мене до однієї з дверей і веліла притулитися чолом до твердої поверхні. Робити нічого, довелося довіритися коменданту, їй краще знати, як правильно заселятися до гуртожитку. Голос, що пролунав після цього, змусив мене злякано відсахнутися і перелякано втупитися на двері, що говорили:
- Ну і кого ти мені цього разу привела? - Віщали губи. - У неї ж в голові каша якась, а зараз ще й мабуть суцільна нецензурщина, я за виразом обличчя рудої бачу, - продовжувала ця деревина обговорювати мене, наче я для неї порожнє місце.
- Гей, а можна якось пристойніше про мене відгукуватися, я все-таки тут, прямо перед вами, - і що я там говорила про перше враження та правильне знайомство?
- Ну ось, узяв і образив дівчинку, а вона між іншим із Землі, - втрутилася в нашу розмову Куссі, поки ми не перейшли з деревиною до кулачних боїв.

- Ах, ну якщо з Землі, тоді з нею все зрозуміло, - я хотіла було розлютитися на цю його заяву, але добродушні нотки, що пролунали після цього, в голосі дверей змусили мене так і закрити рота, не сперечаючись з місцевими гуртожитковиминими авторитетами. - Проходьте, розташовуйтесь. Я вже й воду у ванній зігрів, впевнений від миття та відпочинку наша нова адептка не відмовиться, - я прям із розчуленням подивилася на розтягнуті в посмішці дерев'яні губи, і сама у відповідь зубоскалила по повній. Ванна. На мене чекає справжня ванна.
- Спасибі! – подякувала коменданту та Хранителеві гуртожитків (а саме їм і виявилися двері, які розмовляли зі мною) і на повному ходу заскочила у власну ванну кімнату. Ну як кімнату, швидше за комірчину, а ванна була розміром з невеликий таз. Ех, ну хоч окрема, і на тому спасибі.
Але не встигла я зачинити за собою двері, розвішавши отримані у коменданта рушники і халат (вона дістала їх прямо з повітря!), як кімнатка засвітилася і ніби збільшилася в розмірах, та й кольори стали яскравішими. А мій скромненький «тазик» перетворився на повноцінну ванну, на бортах якої я побачила баночки з милом та шампунем.
«Дякую, все просто чудово!», - Прошепотіла в порожнечу і відчула легку теплу хвилю, що принесла мені задоволену відповідь:
"Радий старатись".
Ну, от тепер ми заживемо! Залишилося тільки в цю саму академію ще й вступити, але це дрібниці, можливість навчатися тут я вигризатиму собі зубами, якщо знадобиться.

Після ретельного огляду ванної кімнати я знайшла ще й морську сіль з ніжним ароматом полуниці або чогось, що її дуже нагадувало. Схоже, мені починає везти, бо саме на ці ягоди у мене немає алергії. А оскільки ці дні видалися для мене стомлюючими, та ще й наповненими стресом, то я вирішила розслабитися на повну. Набравши повну ванну води, я додала у неї все, що тільки дозволив мені мій чутливий ніс (навіть жодного разу не чхнула!), і після цього з блаженною посмішкою поринула на саме дно свого міні-басейну і приготувалася розслаблятися.
Я заплющила очі, намагаючись відкинути убік усі неприємні думки і знайти щось позитивне у своєму навчанні в академії. Ну, по-перше, мені не потрібно виходити заміж, а це безперечний плюс. А ще в мене з'явилася така чудова кімната та ванна, що знову вирушало у позитивну колонку. І звичайно ж я зможу навчитися користуватися своєю магією, що просто не може не радувати, тому як не крути, а все чудово складається!
І варто було мені замріяно примружитися, як перед моїм внутрішнім поглядом постало сердите обличчя некроманта, я ледь води не нахлиналася від несподіванки, і стала судорожно ковтати повітря. Побачиться ж!
У цей момент у ванній кімнаті прямо на стелі утворилося «обличчя» Хранителя, і я почула його стурбований голос:
- Все в порядку? Допомога не потрібна? - я з переляку трохи мильницею в нього не зарядила, але вчасно зупинилася, думаю це не додало б мені очків перед місцевими господарями.

- У мене тут все під контролем, можеш йти, - «взагалі-то я тут ванну приймаю, і волію це робити на самоті», - це я зрозуміло не сказала, але бажання було величезним.
- Але що, якщо… - почав він, а я мало не завила.
- Іди, я ж миюся! - І що за незрозумілий.
- То я ж хранитель гуртожитків, дух. Мене ти можеш не боятися, - видав цей не обтяжений вихованням полтергейст, на що я все ж розлютилася:
- Та хоч Папа Римський. «Киш» говорю! - Ні, все-таки мислення у нього працює, нахабна морда відразу випарувалася зі стелі, ось тільки тихий шепіт я все ж таки почула:
- Ну ти клич, трохи чого. Спинку там потерти, - і він розреготався своєму ж жарту, теж мені Петросян знайшовся.
- Збоченець! - гаркнула в порожнечу, але мене почули, і сміх посилився.
Настрій полежати відразу випарувався, та й вода встигла охолонути, тому я акуратно озирнулася на всі боки, після чого вилізла з ванної і швидко шмигнула в рушник. Вибору у мене особливого не було, довелося знову залазити у свій пропилений одяг, так я і в смердючку незабаром перетворюся, але не розгулювати ж гуртожитком у халаті, а мені позаріз потрібно до коменданта, пам'ятається вона там щось про чай говорила. А ще може в неї що солідніше з їжі знайдеться, все ж день наближався до кінця, а я між іншим голодна, сніданок уже давно був.
Жінка знайшлася на своєму посту, вона сиділа в широкому кріслі та читала якусь книгу. Я швиденько спустила до адміністративної стійки і з'явилася перед її світлими очима, старанно намагаючись звернути на себе увагу, але при цьому не роздратувати свою імовірну годувальницю.