Розділ 7. Сусідів викликали?

Після плідної роботи в лабораторії залишився дуже задоволений собою та отриманими результатами. Зілля вийшло чудове, і мені вже не терпілося його випробувати. Прихопивши експериментальні пляшки, я в добродушному настрої попрямував прямо в невелике селище викладачів, де я мав окремий будиночок.
Аж раптом мене привабило яскраве світло в одній з теплиць. Дивно, кому з садівників раптом захотілося попрацювати позаурочно? Зазвичай вони таким затятим бажанням не горіли і розбредалися по своїх тимчасових оселях ледве робочий день добігав кінця. Зібравшись перевірити хто ж із братів сьогодні вирішив відзначитися, я поспішив до освітленої теплиці, наспівуючи пісню. Мабуть, за останні кілька років сьогодні справді чудовий день. Але варто було мені ввійти в робоче приміщення, як мій настрій майже впав нижче позначки «нуль».
- Ви, - вимовив з деякою недовірою.
- Я, - прошепотіло мені у відповідь руде непорозуміння.
- Тут… - для чогось уточнив, і отримав у відповідь ємне:
- Ага.
- Одна, - я ще не вірив тому, що бачу.
- Ну, так, - як само собою зрозуміле промовила мені Олександра.
Вдих видих.
- Повільно покладіть лопатку і відійдіть від тих рослин, - як з нетямущою дитиною заговорив з адепткою, сподіваючись на те, що вона ще не встигла наробити непоправного.
Дівчина підхопилася, піднімаючи вгору руки з інструментом, і навіть на крок відступила від грядки з білокрильником, що викликав не тільки висипання по всьому тілу при найменшому контакті, а ще й галюцинації, що супроводжувалися гострими болями та судомами.

- А у Вас тут бур'яном заросло, от я й вирішила провести прополку, - мабуть мовчати вона все ж таки не вміє.
При цьому я не стримав важкого зітхання і підійшов ближче, розглядаючи руду на предмет контакту з отруйною рослиною.

Олександра
Виглядав магістр розлюченим, і я про всяк випадок не тільки від грядки відійшла, а ще й руки підняла вгору, наче малолітня злочинниця в магазині. Хто його знає, раптом це були його улюблені бур'яни, а я ось влізла у процес вирощування. Обережно проковтнула в'язку слину і відчула, як самотня крапелька поту потекла скронею, спускаючись на щоку. Невже я так перенервувала?
- А у вас тут бур'яном заросло, от я й вирішила провести прополку, - помирати, то з музикою. Я розповіла як все було, приготувавшись прийняти покарання.
- Ви тут до чогось, крім бур'янів, торкалися? - Обережно промовив викладач і я вирішила здатися на милість некроманта.
- Он там трохи прибралася, видалила кілька сухих листків і повністю прибрала бур'ян. І якраз перейшла до цих красенів, - провела пальцями по ніжних листочках, акуратно торкаючись і білуватих суцвіть.
- Ні! - Професор кинувся до мене, хапаючи за руку, яку одразу почав оглядати.
- Та я ж обережно, навіть листочки не прим'ялися, Ви чого? - Подивилася на чоловіка з образою, а він вчепився в мої долоні, підносячи їх ближче до обличчя, і здається навіть обнюхував.
- Швидко! Сюди! - Він потягнув мене до якоїсь бочки в кутку теплиці і почав чимось намилювати мої долоні, змиваючи з них блакитну піну. - Нічого не болить? Не пече? Скажіть, ви бачите мене? – Він ставив якісь дивні запитання.

- Та що зі мною буде? Я їх уже чіпала, не отруєні ж вони. Чи так? - З жахом подивилася на некроманта, уявляючи собі, як отрута повільно циркулює по моїй крові, запускаючи незворотні процеси в організмі. Від картинки мене пересмикнуло.
- Торкалися? Голіруч? - Я кивнула, тут рукавичок вдень з вогнем не знайдеш, я намагалася.
- Так. І це, і ось це, і до цих квітів торкалася, - поки вказувала Олларіку на шукані грядки, його ледь удар не вбив. Бідолашний, оце його пройняло. Мабуть він із рослинами ближчий, ніж із людьми.
– Олександра! Вас не вчили, що хапати в руки невідомі вам предмети та рослини може бути небезпечним!? - Та що він так нервує.
- Та не буду я їх більше чіпати! Не так вже й треба мені! Я просто хотіла допомогти! - Мені навіть прикро стало.

- Вони отруйні. Усі без винятку. Цей викликає висип та галюцинації, від цього шкіра покривається величезними пухирями, які вкрай важко затягуються, а ось цей так і зовсім може вбити, якщо потрапить у кров! - Почувши роз'яснення від некроманта, мене злегка струснуло. Я схопила брусочок дивовижного мила, яким він недавно ще натирав мої долоні і почала посилено обробляти свої руки.
- М-матінко, - мої стогнання можна було почути не тільки в приміщенні. - Це що ж робиться, люди дорогі! Хто ж у теплицях вирощує рослин-вбивць, - я як уявила всі ті жахи, про які він мені розповів, то ледь не знепритомніла.
- Припиніть, - промовив чоловік. - Якби вони на вас впливали, ми б із вами вже не розмовляли.
- Святі ховрахи-перебіжчики. Я не хочу бути умертям, - якось мені яскраво привиділося, як Олларик оживляє дурну руду іномирянку, щоб прочитати лекцію про взаємодію з отруйними рослинами.
І я перейнялася.
- От більше ні до чого не доторкнусь, чесно-чесно. І руки митиму перед їжею, - клятвенно пообіцяла я чи то собі, чи то викладачеві, а він якось несподівано взяв і розсміявся.
А це нормально, що некроманти сміються? Чи це мені такий бракований попався?
А потім мене під смішок полегшення випроводили з теплиці, клятвенно пообіцявши перевірити результати моєї взаємодії з отруйними рослинами наступного разу. І якось мене це запевнення швидше налякало, ніж заспокоїло. Досліди? Наді мною? А може, ну його? Не отруїли, і гаразд, навіщо все-таки намагатися? А раптом вийде?
- Ну от знову. Коли ви нервуєте, то з вас питання просто сипляться, - пожурив мене некромант, а я з ним зовсім не погодилася. Все ж таки не щодня наді мною експерименти обіцяють провести.
- Це все від переживань, - чесно зізналася чоловікові, а він здивовано глянув на мене.
- Тобто ви не побоялися чіпати отруйні рослини, але варто було мені згадати абсолютно безпечні досліди, як витієї ж миті покрилися голками, немов їжачок і пирчіте на мене, - від порівняння я видала протяжний «Пффф», чим викликала чергову посмішку викладача. Ні, мені здається, чи він і справді надто багато сміється?
Тим часом ми знову дісталися дверей мого гуртожитку, і я вже традиційно ретирувалася. На мою думку, це у нас починає входити у звичку.
- Сашо! - Хто ж так репетує! Так і до інфаркту можна довести, особливо в моєму стані.
- Ась? - я повернулася в бік підозріло задоволеної гоблінші, яка мірно випливла мені назустріч у дивному на вигляд одязі. І не те щоб це дуже приголомшувало, просто я була зовсім не в курсі смаків Куссі в одязі, тому для мене вона виглядала трохи чудирнацьки.
- Тобі справді всі-всі ті вбрання не потрібні? - Так от куди господарський Альм прилаштував подарунки!
- Цілком і повністю, - запевнила я коменданта, чим заслужила на її щасливу посмішку. Чим би дитя не тішилося... У цей момент я відчувала себе навченою досвідом тітонькою, що впіймала свою племінницю за приміркою власних суконь.