Глава 11

Ох, як він злить... Себе жалієш,

Бо бачить наскрізь всю тебе.

Все не забаром зрозумієш,

І будеш вдячною за це!

Після того, як Евелін взяла телефон в Габріеля та запевнила батьків, що в неї все гаразд, просто виникли форс-мажорні обставини, з емпатом в неї виникла гостра суперечка. Це скоріше був його монолог, оскільки дівчина ще не встигала до кінця сформулювати свою думку в голові, як він видавав вже їй контраргументи, чому так чинити не можна, поки вона не закричала в гніві:

- Замовкни! З тобою неможливо говорити! - змахнула руками, підкреслюючи своє обурення. Вони ще знаходилися посеред холу на, так званому, роздоріжжі, де її залишив Арус. Кілька ґардіанів, що проходили повз, вирішили за краще не встрявати в перепалку між ними, проте вирази їхніх обличь були здивовані й у їхніх очах горіла неприхована цікавість. - Ти не даєш і слова мені сказати.

- Я економлю свій час! Навіщо витрачати його на прослуховування того, що ти озвучиш, якщо я й так розумію прекрасно, що мається на увазі.

- Не копирсайся в моїй голові! - від такої нахабності з його боку голос її зірвався на тоненький писк в кінці.

- Я не копирсаюсь, коли дійде до твого мозку, хоча я вже сумніваюся, що він там є, - вкотре повторив Габріель, який вже ледь витримував у її товаристві, але наказу Хранителя ніхто не смів ослухатись. - Якимось чином, я знаю, що ти хочеш сказати, що думаєш, я вже мовчу про те, що твої емоції тупою пилкою трепанують мою черепну коробку. І моєї сили волі залишилось дуже мало, щоб просто не придушити тебе тут задля власного спокою. Лише твоя одна присутність напружує мене більше, ніж вся гамма почуттів мільйонного міста, з якими мені справитись легше, ніж з тобою.

Деякий час Евелін то відкривала, то закривала рот, не знаючи, як реагувати на таке відверте зізнання.

- Тобі шкода, але тебе теж можна зрозуміти, - рівним однотонним голосом, ніби з книжки прочитав, промовив Габріель й додав: - що я й намагаюся зробити, але давай побудуємо модель поведінки, при якій нам би обом було більш-менш комфортно... працювати разом, - тут він скривився, мовляв це таке собі задоволення. - Гаразд?

- Ти знову це зробив, - сумно зауважила Ева, намагаючись заспокоїтись. - Скоро забуду навіть, як говорити і мій язик з часом атрофується, - вона говорила це так серйозно, що емпат декілька секунд завис, а потім закотивши очі, застогнав:

- Господи! Де ти взяв її на мою голову?

Дівчина насупилася.

- Добре, - погодився він, сплеснувши в долоні, - намагатимуся не випереджати твої думки, але ти вгамовуєшся трохи і слідкуєш за своїм емоційним станом та тим, що виникає в твоїй світлій голівоньці, не хочу навіть випадково знати щось зайве... Стоп! Стоп! Стоп! - він виставив руки перед собою. - Контролюй себе! Не потрібно одразу згадувати всі свої скелети в шафі. Отак... Молодець! Отже, домовилися! Тепер ще раз повернемося і обговоримо те, з чого почалася наша сварка. Але вже спокійно.

Евелін кивнула.

- Є два варіанти: тимчасово живеш у Ґарді, і тоді у мене немає потреби бути твоєю нянькою двадцять чотири години на добу, бо тут ти у безпеці. Відповідно ми менше дратуємо один одного, - Габріель підняв акуратну чорну брову й виразно поглянув на неї, - або ж я оселяюся в твоїй не надто великій квартирі й ми намагаємось не з'їхати з глузду. Все! Більше варіантів немає, Арус не залишив нам вибору, - важко зітхнув, усім своїм виглядом показуючи, як він цього не хоче, проте мусить.

Евелін пожувала губу, зважуючи всі за і проти, відтепер її життя кардинально почне змінюватися, і вона не впевнена, що їй це до вподоби. Як поєднувати роботу й ще цей обов'язок, покладений на неї?! Дар, який дівчина зараз зовсім в собі не відчувала, нічого в ній не змінилося. Аніскілечки. Як ставитеметься Уілл до її зникнень, бо вона ж не зможе розповісти йому про це... Габріель терпляче чекав, хоча й помітно було по його обличчю, що її роздуми для нього вже не загадка. Нарешті, промовила:

- Кілька днів я поживу в Ґарді, освоюся. Може, виявиться, що я нездара, - знизала плечима, в душі вона дуже на це сподівалася, - але до мого виходу на роботу. Я не можу все кинути й обірвати зв'язки з минулим життям.

- Говориш так, ніби твій похорон ось-ось зіграють чи змусять відректися від сім’ї, - фиркнув емпат. - Ніхто не вимагає цього від тебе. Новачкам завжди дають досвідченішого наставника, аби навчити, ввести в курс справи, показати на ділі. Правда, вчитель з мене буде кепський, - розвів руками, - я вже давно звик полювати на соул'ітерів сам, та й специфіка мого дару змушує мене по-іншому працювати, не так як інші. Не знаю, чому Арус так уперся.

Евелін потерла лоба, важко їй давалося це рішення.

- Мені потрібно взяти деякі речі, ми могли б заїхати до мене додому? - її аж перекосило від думки, що доведеться знову сісти на мотоцикл.

- Прийдеться звикати до швидкої їзди, іншого транспорту в мене немає.

- Назад я поїду на своєму авто, віддай мені ключі, - просяяла дівчина. – Вони ж у тебе?

- Навіть не думай, - знову спохмурнів Габріель. - Я не збираюся чекати на тебе по пів дня, поки твій лантух доповзе до місця призначення. Та мій байк в сто разів безпечніший за ту допотопну залізяку, якою ти начебто їздиш.