Ґард. Цілителька

Глава 13

Погана річ саму себе жаліти –

Добра нікому ще не принесла.

Підступні й злі, вони таких шукають тільки,

Щоб висмоктати душу їх до дна!

Хлоя зайшла в невеличкий магазин, що розташовувався неподалік лікарні, де вона збиралася переночувати вже другу ніч. Там легко було прикинутися за когось з родичів пацієнтів, знайти пусту канапу й згорнутися клубочком. Повноцінного сну не вийде, але все ж краще, ніж тверда лава на вулиці разом з безхатьками, не завжди доброзичливими.

Вона підійшла до полиць з товаром, ніби шукаючи потрібний, невзначай провела пальцем по жестянках з колою. Оглянулась навколо -  покупців  практично не було, швиденько схопила одну й запихнула у внутрішній карман куртки, ссутулилась трохи, аби не було помітно, пройшла далі. Те, що тут не було камер, уважно перевірила ще вчора, інакше б не наважилась. Аналогічно вчинила із пачкою крекерів. Живіт її, передчуваючи скору поживу, забурчав, а рот наповнився слюною. На касу перед немолодою продавчинею поклала лише маленький шоколадний батончик, за нього й розрахувалася. Вона намагалася поводити себе природно, але всередині все хололо від того, що її можуть викрити.

Хлоя вибігла з магазину, непомітно стираючи сльозу зі щоки, згадала мамину смачну їжу, свою затишну кімнату. Навіщо вона втекла з дому? Зараз дівчинка дуже про це жалкувала, але гордість не дозволяла їй повернутися так швидко назад. Учора, коли мати та вітчим дзвонили їй цілий день безупину, вона була надто зла та ображена, щоб підняти слухавку та поговорити з ними. Потім батарея телефону сіла, а де його можна було б зарядити, не знайшла. Хлоя могла б попросити когось із медичного персоналу про послугу, та боялася, що почнуть розпитувати.

Коли вона, керуючись емоціями, зібрала деякі речі в рюкзак й покинула власне житло, нікому нічого не сказавши, то не думала в той момент, де спатиме та що їстиме. Була ображена на весь світ, хотіла показати свій характер, змусити шкодувати, що завдали їй такого болю. Хлоя так хотіла повернути час назад, повернутися туди, де вона була маленькою татусевою дівчинкою і вся увага діставалась лише їй одній, в щасливу сім'ю, якою вони колись були. Нещасний випадок на роботі з її батьком перевернув їхнє життя з ніг на голову - змінилось все: не було більше веселих пікніків, радісних поїздок в Діснейленд, теплих сімейних вечорів за грою в монополію. Однак вони зуміли з мамою пережити батькову смерть, дуже часто його згадували, проте навчилися жити без нього. Стали такою собі маленькою командою, що підтримує один одного, довіряє, ділиться всім один з одним... Але в якийсь момент мати впустила в їх команду ще одного гравця, не спитавши навіть в неї дозволу на те. От тоді її світ почав руйнуватися вдруге! Усі їхні традиції, ритуали, хобі почали замінюватися новими, тими, що привніс із собою Девід, її вітчим. Він був непоганою людиною, і Джулія поринула в кохання з головою, витіснивши з серця спогади про батька Хлої. Для дівчинки це було страшним ударом, з кожним днем вона все більше знаходила доказів того: їхні сімейні фото з вітальні перекочували в її кімнату, мати більше вже не тримала портрет першого чоловіка під подушкою, все частіше могилу батька Хлоя навідувала сама, вони більше не говорили про нього, не згадували його звички, жарти, те, що він любив. Хлоя зрозуміла, що говорити про свого тата не можна не тільки в присутності Девіда, але й мати сердилась, коли вона починала розмову про нього. Усі робили вигляд, наче його ніколи не існувало.

Девід ставився до Хлої добре, але він не був її батьком, і найбільше  дратувало те, що він намагається зайняти його місце і так само, як маму, змусити забути про нього. Чим більше вітчим старався, тим замкнутішою та похмурішою ставала дівчинка. А коли з'явився братик, ситуація погіршилася ще дужче. Їй здавалося, мати вже не так сильно її любить, бо всю увагу тепер приділяла немовляті, вітчиму вона теж стала непотрібною, коли у нього народилася власна дитина. Друзі через її постійно похмурий настрій та дратівливість відвернулися від неї: підліткам було цікавіше обговорювати старших хлопчаків та нишком палити цигарки в туалеті разом, ніж вникати в сімейні проблеми їхньої подруги. Хлоя перестала намагатися поділитися своїм болем з іншими, щоб отримати підтримку. Єдиний раз, коли вона довірилася шкільному психологу, вилився для неї в неприємний досвід - вчителька заявила перед усім класом, що не робитиме їй поблажок тільки через те, що в неї конфлікти вдома та помер батько. Той сором, який вона тоді відчувала, досі обпікав. Хлоя зареклася комусь щось розповідати.

Що в школі, що вдома було нестерпно. А ще цей настирний внутрішній голос, що час від часу нашіптував, яка вона нещасна, нікому не потрібна, ніхто її не любить... Хлоя вже не розуміла, де її власні думки, а де той голос, якого вона боялася, але не могла противитись, і зрештою вірила йому. Однак в моменти, коли в голові ті думки стихали, Хлоя міркувала, а чи правильно вона чинить, відштовхуючи всіх?! Чи й справді нікому вона недорога? Та потім жалість до себе знову перемагала і дівчинка закривалась у своїй мушлі.

Останньою краплею стало те, що вітчим вперше накричав на неї, оскільки вона зовсім не допомагає матері, бо могла би й сама прибрати у своїй кімнаті, а ще йшлося про успішність в школі та скарги, які сипались на неї мало не щодня. Того ж вечора Хлоя непомітно вислизнула з дому.

Дівчинка йшла в напрямку лікарні, ховаючи під курткою крадене, й міркувала, що з нею далі буде, коли почула своє ім'я. Невже хтось побачив, що вона злодюжка? Пришвидшила крок. Однак потім впізнала міс Морт, чергову працівницю соціального центру, яку приставили до неї. Вирішила перекинутись з нею кількома словами, щоб та відчепилась, проте поруч стояв ще якийсь чоловік, незнайомий їй. І трохи лякав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше