Глава 16

І все не так, як ти гадала.

І, може, варто глянути зі сторони.

Довірилась - й стіна упала,

Яку ти зводила так довго навкруги.

Евелін прокинулася від настирного м'явкання у вухо й водночас невдоволеного голосу Матильди в себе в голові. Та вимагала сніданку, бо їй, бачте, вже набридло чекати, поки всі прокинуться. Від нудьги її не рятував навіть ворон, що сидів на підвіконні. Раз за разом вона шипіла на нього, піднімаючи хвіст трубою, й стукала кігтями по шибці. Птах її ігнорував, що ще більше кішку дратувало. Врешті-решт вона вирішила свою досаду вилити на господиню.

- Брись, Матильдо! Дай поспати, - застогнала Евелін, подумавши, що зараз кицька стала ще нестерпнішою. Це при тому, що вона ще й розуміє її. Як дівчина не намагалася поринути далі в міцні обійми Морфея, сон уже не йшов. Евелін глянула на годинник - дев'ята ранку, повернула голову і наштовхнулась поглядом на вузенькі згорблені плечі: скрутившись в позу ембріона та обхопивши себе руками, Хлоя ще спала. Навіть положення тіла у сні вказувало на те, що дівчинка потребує захисту.

Як різко змінилося її життя за такий короткий час! Ще дві доби назад вона й не думала, що її маленька квартирка буде повна сторонніх людей, а чужі проблеми повністю пересилять власні. Та й взагалі навіть в найяскравішому нічному кошмарі не могло приснитися те, що відбувалося останні дні наяву.

Евелін підвелася, шикнула на Матильду і попленталася на кухню, спотикаючись об кішку, що плуталася під ногами. Кинула погляд на диван у вітальні - емпат лежав із заплющеними очима, певно, ще спав. Мимоволі замилувалася красивим профілем та чорним волоссям, що обрамляло його. Справді дуже вродливий, подумала, але ще той зарозумілий засранець!

- Останнє могла б опустити, - промовив раптом Габріель, не розплющуючи очей. Дівчина аж підстрибнула з переляку, та ще більше засоромилася: не дай Бог подумає, що він їй подобається.

- Я думала, ти спиш! - буркнула.

- Якби ти менше думала, я б поспав, - відповів ліниво, продовжуючи лежати з заплющеними очима.

- Що правда, то не гріх! - скипіла дівчина.

- Правда, що я тобі подобаюся, чи гріх про мене таке думати ? - поцікавився, нарешті, подивившись на неї.

- Нестерпний! - ще дужче розізлилася. - То була просто констатація факту про твою зовнішність, нічого особистого! - вона розвернулася й побігла на кухню, де Матильда, судячи зі звуків, нишпорила в шафках.

Габріель нахмурився, підсвідомо погладжуючи свою мітку під лівою ключицею.

-  Хлоє! - Евелін уважно вдивлялася в обличчя дівчинки, що ховала очі, опустивши голову. Вони сиділи вже близько години на ліжку, розмовляючи. Цілительці вдалося розговорити нещасного в своїх почуттях підлітка, який чи не вперше відчув, що дорослий може не тільки вислухати, а ще й м'яко й доступно пояснити якісь речі, не засуджуючи й не звинувачуючи. -Ти, звісно, маєш право передусім дбати про свої почуття. Усі ми, по суті, трохи егоїсти. Але скажи, невже б ти хотіла, щоб твоя мама до кінця свого життя зберігала вірність твоєму батьку? Прирекла себе на самотність...

- Я була б поруч з нею. Нам і вдвох було добре, без Девіда! - нижня губа затремтіла.

- Як довго ти була би поруч? - запитала Евелін, ніжно погладивши її по руці.

- Тобто? - підняла на неї здивовані очі Хлоя.

- Ще трохи і ти перетворишся на красиву дівчину, в якої буде безліч прихильників. Ти закохаєшся. Захочеш весь свій час приділяти своєму обранцю: романтичні прогулянки, побачення, подорожі - що завгодно! Або ж поринеш у навчання: університет, нові можливості, кар'єра... Що робитиме весь цей час твоя мати? Сидітиме в чотирьох стінах в постійному очікуванні тебе? Тоді тебе гризтиме сумління, ти не зможеш повною мірою насолоджуватися життям, розриватимешся між своїми бажаннями та почуттям обов'язку. Або ж ще варіант - присвятити себе одна одній і втратити можливість бути знову щасливими: разом і кожній окремо. Ти гадаєш, мати не відчуває провину за те, що наважилася знову покохати? Чи не думала ти, що твої постійні докори, що вона забула твого батька, ще більше змушують винуватити себе, через те вона й сердиться. Ти говорила з нею про це? Запитувала, чому злиться?

Хлоя похитала головою, шморгнувши носом.

- Тобі боляче, ти ревнуєш, але поглянь на це з іншого боку! Твоя мати знову стала щасливою, знайшла хорошого чоловіка, який кохає її, і який, найголовніше, полюбив тебе. Було б краще, якби вона страждала? Гадаю, ні...

Коли я говорила з ними по телефону, то відчула непідробне хвилювання й безмежне полегшення, що з тобою все гаразд.

- Але останнього разу Девід накричав на мене, - схлипнула дівчинка, з очей покотилися таки сльози.

- Справедливо насварив тебе? - Евелін лагідно витерла сльози в Хлої на щоках, чекаючи на відповідь. Вона замислилась хвильку, а потім промовила:

- Мабуть, він мав рацію, хоча це й неприємно визнавати.

- Так роблять тільки справжні батьки. Ті, які хочуть добра своїй дитині. Навчають!

- Але в мене вже є батько. Те, що він помер нічого не змінює! - вигукнула дівчинка.