Глава 32

Дізнатись більше ти хотіла.

Ще гірше стало від цих знань.

Як змусити не відкликатись душу й тіло?

Це лиш добавить їм обом страждань.

Це вже стало своєрідним ритуалом, коли Тесса приводила когось знайомитися з Евелін. Цілителька тільки вийшла із ванни після того, як Габірель добряче її поганяв у тренажерному залі. Але ця напруга в м’язах і втома була приємною. Ще в м’якому довгому халаті й з мокрим волоссям вона глянула на дівчину, що прийшла з Тессою. Її зовнішність була незвичайною, якоюсь космічною чи що… Маленьке личко сердечком і величезні очі на пів обличчя, тоненька як тростинка, й русяве волосся, що спадало на плечі якимись рваними нерівними пасмами. Її краса була дуже витончена, одразу не розгледиш. Такі як вона не кидаються одразу в очі, але як тільки познайомишся ближче, вже неможливо забувати. Дивовижна – так можна було її описати одним словом. Вона мовчала й сором’язливо посміхалася.

Тесса ж була її повною протилежністю – дещо різка в своїх рухах, жестах, вона була така й в розмові. Яскрава, зі своїм добре вираженим азіатським корінням, й зовсім трохи епатажна. Джинсовий комбінезон на голе тіло, який більше відкривав, ніж приховував – вершина сміливості для Евелін, але не для неї. Її ж подруга навпаки була в легкій сорочці на ґудзиках під саме горло та чорних штанах.

- Це Еліс! – кивнула на неї Тесса і плюхнулась на ліжко. – Їй монади відкривають майбутнє.

- Тільки те, що потрібно й дозволено знати, - уточнила Еліс. Її голосочок був під стать їй – тоненький, наче наповнений кришталевими  дзвіночками, які колихалися, поки вона говорила, утворючи красивий мелодійний фон.

- Дуже приємно, - посміхнулася Евелін. – Зачекаєте, поки я одягнуся. Намагатимусь швидко. Обидві кивнули.

В Ґарді у Евелін було небагато речей, тож вибір був невеликий: джинси й футболка або легка повітряна туніка. Вона взяла останню. Так незвично було усвідомлювати, що там в кімнаті сидять дівчата й чекають на неї. Можливо, в майбутньому вони стануть хорошими подругами. Тими, яких вона ніколи не мала. Евелін не сторонилася людей, ні, але їй важко було так швидко зходитись із новими людьми, як це робили її однолітки в школі та університеті. З нею знайомилися, але вона рідко коли проявляла ініціативу, будучи сором’язливою від природи. Тому Еліс дуже їй симпатизувала.

- Як ти? - спитала Тесса, зиркнувши на цілительку. – Минулого разу ми не послухали Габіреля і …

- Все гаразд, не переймайся, - махнула рукою Евелін. – З кожним разом я вже краще контролюю себе. – Ви ж прийшли не просто так?

- Я дуже хотіла з тобою познайомитися, - тихо проговорила  Еліс. – Усі в Ґарді тільки й говорять що про тебе. І Габріель від себе ні на крок не відпускає.

- Ага, оце підловили момент, - підтакнула Тесса.

- І ти права, - ніяково усміхнулася Еліс, їй було дуже незручно, - ми прийшли не просто так! А просити по допомогу. Звісно, ти в праві відмовитись, мені розказали, що сталося, коли ти зцілювала майбутнього ангела, і я не наполягатиму… І щоб ти не переймалася, скажу ще, що монада відкрила мені майбутнє людини, якій потрібна допомога. Ми не йдемо їм всупереч. Вона промовчала про те, що це була не її ініціатива, а монада сама  прикликала ясновидицю до себе, вказавши шлях.

- Нічого страшного не сталося, - випалила Евелін. Їй не подобалося, що з нею так возяться через це. – Подумаєш, знепритомніла, - знизала плечима. – Все гаразд, мої сили швидко відновлюються. Я обов’язково допоможу!

- Потрібно розказати Габріелю! Випадок, про який розкаже Еліс – складний. Потрібно підстрахуватися. А я зрозуміла, що наш відлюдник таки  швидше відновлює тебе, ніж ти це робиш сама. І, до речі, дуже приємним способом, - Тесса підморгнула й цілителька зашарілася. – Я намагалася заткнути Еріка, але ти ж знаєш цього йолопа, язик як помело, - повернулася вже до Еліс, а потім приголомшила цілительку запитанням. – Габріель хоч не забув як цілуватися?

- Це все через…, - завагалася Евелін чи казати, ще дужче заливаючись фарбою. – І з цим в нього все гаразд, - їй чогось соромно було це обговорювати, вона не звикла мати подружок, з якими можна теревенити про все на світі, й навіть так речі.

- Боже, Ево, ну навіщо так червоніти, - вигукнула Тесса, - я ж не спитала, який він у ліжку! Але дуже було б цікаво дізнатися!

- Шкода його, - похитала головою Еліс. – Відтоді як загинула Катаріна, він ще більше від усіх відгородився.

- Хто така Катаріна? – Евелін різко здійняла голову, переставши заплітати нашвидкуруч косу, бо не любила, коли мокре волосся лягало на плечі. Вона помітила, що Тесса злиться на подругу через те, що та сказала. Еліс дивилася переляканими очима на неї і явно шкодувала про свої слова. Але назад вже їх не повернеш.

- Хто така Катаріна, - повторила запитання, але вже трохи із притиском.

-  Напарниця Габріеля, - мовила Тесса, зітхаючи, потім подивилася винувато, бо ж була свідком того, як приводить емпат її до тями. Тому говорити зараз про таке цілительці було неправильно й неприємно. – І його кохана!

Кілька хвилин Евелін сиділа не рухаючись, дивилася на дівчат і усвідомлювала почуте. Отже, він кохав… і досі кохає її! Вона тепер зрозуміла всі його слова та натяки, що їх притягує зв’язок, не більше. І між ними не буде нічого більшого, бо його серце вже давно зайняте. А Евелін дурепа, яка далі свого носа не бачить, і на щось сподівається ще, коли їй говорять відкритим текстом «Ми не кохаємо один одного! Це просто зв’язок, функціональні обов’язки»