Ґард. Емпат

Глава 14

Чистого зла і добра не існує. Це лиш ілюзія, з якою легше жити.

- Знову поставила блок?! Може, не варто, - цідив тихо крізь зуби Габріель Евелін, поки Ерік возився з Брендоном. - Тоді я б зміг принаймні знати наперед про твої геніальні ідеї і наслідки, які вони тягнуть за собою, щоб запобігти цьому.

- Я вже зрозуміла, - буркнула цілителька. - Але тут була дуже складна ситуація.

- Ми б знайшли інший вихід, - продовжував шипіти їй на вухо. - Не всі можуть адекватно сприймати інформацію про наявність надприродного в цьому світі. Я тебе застерігав.

- Це правда, - несподівано підтримала його Тесса. – Відкриватися не можна, тепер ти це вже побачила. Але не хвилюйся, Ерік все виправить, - додала, побачивши, як Евелін від почуття провини кусає губи до глибоких вм’ятин.

- Заберете її в Ґард, - звернувся раптом до Тесси Габріель, проігнорувавши запитальний погляд цілительки. – У мене ще є одна справа, - він зосереджено дивився перед собою, ніби прислухався до чогось, був напружений. Нарешті, глянув на напарницю:

- Не смій без мене кудись виходити. Затямила? – Евелін нічого не відповіла, лише стиснула сильніше губи й подумки охрестила його не дуже лесними словами. Правда, впевнившись спочатку, що блок стоїть на місці. Габріель вийшов із палати.

- Ну? Як будеш мені віддячувати? – пожартував Ерік, обійнявши цілительку за плечі. Коли ґардіанець відійшов від Брендона, той трохи знаходився мов в якомусь трансі. – Гадаю, піца з подвійним сиром згодиться. Гей, мала, доставиш нас в оту кав’ярню, що…

- Боже, з яким йолопом мені доводиться працювати, - перебила Тесса, хапаючи його за барки, Евелін вона взяла за руку. Мить – і подружжя Девісів залишились в палаті самі. 

- Оу, подруго, ти ж попереджуй, - цілителька схопилася однією рукою за кам’яну стіну Ґарду, іншою вона ще трималася за Тессу. Увесь вміст шлунку знову підкотив десь аж під саме горло. Евелін замовкла, перечікуючи цю хвилю. Вона сподівалася, що цього разу все-таки не доведеться показувати чим обідала. Поволі, глибоко дихаючи, її самопочуття прийшло в норму.

- Все гаразд? – захвилювалася Тесса, і, дочекавшись кивка, глянула гнівно на напарника. – Все через нього, вважає себе дуже дотепним. Сил моїх нема вже!   

Говорила вона серйозно, Евелін це зрозуміла, на відміну від Еріка. Той лише засміявся, притискаючи дівчину до себе і куйовдячи їй волосся.

- Ти чого, мала… Визнай з кимось іншим ти б уже знудилась. Тесса промовчала, просто скинула його руку з плеча. Та схоже Шенборн вже звик до таких її змін настрою і не звертав увагу. Цілителька пильно подивилася на подругу, але свої думки залишила при собі, натомість запитала:

- Еріку, а як працює твій дар? З Брендоном ж буде все добре? Він забуде те, що бачив?

- Так, не бійся. У мене є здатність до навіювання, тобто я можу впливати на свідомість людей, змушуючи їх бачити реальність так, як мені це потрібно. Я переконав Брендона, що нічого дивного в цій палаті не сталося, навпаки – що його життя незабаром зміниться на краще. Він не сприйматиме більше нас як загрозу.

- Я так рада це чути, оскільки Міранду я не зцілила до кінця, а тому мені потрібно ще раз із нею зустрітися.

- Ево, ти впевнена? – голос Тесси звучав тривожно. – Що на це скаже Габріель? Дівчина не відповіла, опустила голову й густо почервоніла.

- Евелін? Що сьогодні сталося? Емпат був дуже злий.

Цілителька вперто продовжувала мовчати.

- Ні, злий він, зазвичай, - заперечив Ерік. – Сьогодні ж він був страшенно розлючений, я б сказав... - раптом він зловив виразний погляд своєї напарниці. – Добре-добре, я зрозумів, залишаю вас наодинці. Але про піцу я не забув, майте на увазі, - відсалютував Шенборн.

- Горбатого могила виправить, - кинула йому вслід Тесса, потім схопила за руку Евелін і потягнула її в кімнату, де їм ніхто б не завадив поговорити.  

 

Емпат швидко спускався сходами до пожежного виходу з лікарні, пальці його нервово сіпалися, наче вже хотіли відчути важку рукоять кинджала. Рано ще… Та й щоб дістати зброю, йому необхідні лише долі секунди, набагато важливіше зараз не сполохати. Він рухався настільки тихо, що жоден звук не відбивався луною в гулкому коридорі.  

Чим більше він наближався, тим чіткіше відчував весь спектр емоцій темного, що саме живився аурою своєї жертви. Як тінь ковзнув крізь двері на вулицю й розчинився в темряві. Тут, на стіні висів лише один ліхтар, що скудно освітлював територію. Вони були неподалік, прямо за рогом будівлі, йому не потрібно було їх бачити - він відчував.

Молоденька лікарка, на руках якої ще пів години назад помер її перший пацієнт, не встигла й зрозуміти, що сталося. Вона вийшла подихати свіжим повітрям і дати раду своїм почуттям, що розривали її навпіл зараз. Знала, що врятувати хворого було неможливо, але хіба від того ставало легше…

Цей чоловік з’явився нізвідки, спочатку усміхався, спробував розговорити її звичними фразами, а тоді вже реально почав лякати, підступивши ближче й ненав’язливо торкаючись її. Далі з його рота посипались жахливі звинувачення, що вивертали душу й посилювали почуття провини в сотні разів, а він все говорив і говорив: спокійно й монотонно. В його присутності стало ще гірше, вона задихалася, щось не давало їй закричати, покликати на допомогу: тіло заціпеніло й разом з тим зник голос. Всередині все дужче наростала паніка, а вона не могла й поворухнутися. Та найгірше те, що незнайомець навіть не тримав її силою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше