Ґард. Емпат

Глава 25

Мури падають тоді, коли найменше того очікуєш…

Цей поцілунок відрізнявся, був не такий, як інші. Його не затьмарював той непідвладний їй дикий потяг, що з'являвся після вичерпування дару. Евелін закарбовувала в пам’яті кожну секунду, кожен дотик і боялася, що от-от Габріель зупиниться і скаже чергову образливу гидоту. І та магія, яка була присутня зараз, в цьому моменті, просто розсіється.

Проте він не збирався припиняти, руки його лягли на її плечі, бережно стискаючи. Емпат пригорнув до себе цілительку міцніше, поглиблюючи поцілунок, що спершу починався як легенький, ледь відчутний, та згодом набрав обертів, посилаючи гарячі хвилі по тілу. Серце вилітало з грудей, а в голові паморочилось. Його долоні були скрізь, пестили її тіло і в якийсь момент Евелін дозволила собі відпустити всі страхи і віддатися цій миті сповна. Вона обійняла Габріеля за шию і занурила пальці в густе чорне волосся, мокре від води. Воно приємно холодило, остуджуючи її внутрішній жар, що розтікався в крові як лава вулкану. Їй до болю хотілося, щоб це не був з його боку черговий обов’язок чи надприродна тяга їхніх міток. Цілителька бажала від нього добровільного вибору.

Він раптом відірвався від її вуст і притулився своїм лобом до чола Евелін, з губ зірвався нерозбірливий шепіт. Вона не зрозуміла, як не намагалася вхопити суть, що він просить в  неї… Габріель обхопив її обличчя долонями, поспіхом торкнувся її вуст, наче не міг довго обходитись без них, і з помітним зусиллям промовив:

- Зніми блок, Ево, забери його. Дай відчути тебе… - він подивися на неї пронизливо й знову припав у поцілунку, з горла вирвався тихий стогін. Емпат ледве контролював себе, проте знав напевно, якщо Евелін не відкриється йому зараз, він зійде з розуму. Йому до смерті хотілося відчути її всю - повністю, заповнити тут пустку, що утворилася у нього в грудях, відколи вона зуміла опанувати свою силу настільки, щоб закритися від нього. Це було життєво необхідно. Коли вона стала такою важливою для нього, емпат не знав, не міг сказати, але неспроможність бачити цілительку останніх два дні розставила всі крапки над «і». Його ситуація ще більше усугублялася, враховуючи ці факти, та він наплював на все, бо був на межі… Вороття нема!

- Навіщо? – видихнула Евелін і боязко похитала головою. В такому разі він знатиме правду, знатиме, що вона кохає його до нестями, бо зараз не зможе стримати свої почуття, відкриє йому свою душу і він все зрозуміє. Як же їй потім захистити себе, як вберегти власне серце від нестерпного болю?! Вона ж просто помре на місці, якщо ще раз почує, що їхня близькість – лише обов’язок.

- Евелін, будь ласка… - прошепотів, опускаючись губами ніжною шкірою шиї, руки його ж, здавалося, боялися пропустити навіть міліметр бажаного тіла. Цілителька закинула голову, дозволяючи йому ще більший доступ, дихати було важко, напруга, що розросталася в животі, шукала виходу.

Евелін ніколи такої гострої насолоди не відчувала, адже в моменти їхньої вимушеної інтимності, вона собі не належала, нею керувала вища сила, метою якої було лише відновити внутрішній баланс і поповнити витрачені запаси енергії. Тому усі відчуття ніби затуманювалися, прикривалися пеленою гострої необхідності виживання.

Однак зараз щось неймовірне коїлося з нею, вона дозволяла Габріелю робити те, що ніколи б не дозволила своєму законному хлопцеві, з яким зустрічалася не один рік. Те, що вона проживала в тих стосунках, зараз бачилось як гірка пародія на справжні почуття. Такою розкутою, в усіх планах, Евелін змушував бути лише Габріель. Обхопивши ногами його талію, а вода допомагала цьому якнайкраще, чіпляючись за нього ніби востаннє, вона вже готова була переступити межу. Мітка її засвітилася синім полум’ям, іскри обпекли груди емпата, та вони не помічали цього. Цілителька прикликала силу, зростила її в собі й потягнулася тоненькими промінчиками вверх, аби зламати захисний бар’єр і повернути згусток енергії туди, де й було його місце. Коли Габріель попросив втретє, в його очах був такий відчай, що Евелін ще більше переконалася у правильності свого рішення.

Її перервав нав’язливий телефонний дзвінок, противний ґаджет вона залишила в кишені своєї спортивної куртки, і тепер він розривався прямо в них над головою.

- Облиш, - проказав емпат і не дозволив цілительці дотягнутися до нього, цілуючи її ще з більшою пристрастю та якоюсь тільки для нього зрозумілою приреченістю. Однак момент було зіпсовано, як Евелін не намагалася ігнорувати телефон, магія розсіялась…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше