Глава 30

У кохання багато доріг, та найважча та, де воно невзаємне!

Евелін йшла коридорами Ґарду в надії відшукати Аруса, наставник зараз був потрібен їй понад усе. Голова пульсувала від різних думок: зростання сили, вчинок Габріеля, сум’яття, що охоплювало її щоразу, коли вона згадувала темних, яких близько години тому здолала. А ще їй потрібно було втекти від емпата, що вона й зробила, як тільки зіскочила із мотоцикла на занедбаній алеї неподалік порталу. Їй було важко зосереджуватися на чомусь іще, коли він був поруч. І хоча це тяжіння не було настільки сильним, як під час зцілювання аури (схоже, знищування темних менш виснажливе для неї), однак вона боялася наробити дурниць. До того ж, не хотілося, щоб Габріель помітив її фізичний стан: слабкість в тілі була така, наче цілителька провела з емпатом кілька тренувань підряд. Його самопожертву Евелін просто не винесе зараз, особливо після того, як почула, що він шукає Катаріну. Не погребував навіть тим, що через це довелося відпустити темного, аби той передав послання. Цілителька зовсім не розуміла таку його витівку, більше того - осуджувала. Тому, коли емпат тихо окликнув її, не відповіла, зникнувши швидко в порталі.

Наставник знайшовся в бібліотеці, його обличчя повернулося до входу ще до того, як Евелін ступила в приміщення. Завжди знав, коли вона прийде. Арус окинув її уважним поглядом, мовчки поклав книгу назад на полицю, підійшов до столу і витягнув з шухляди… шоколад.

- Ніхто про мою схованку та маленьку слабкість не знає, - простягнув їй і приклав вказівний палець до губ. – Це буде наш секрет.

Евелін вдячно посміхнулася і відразу закинула в рота два шматочки, блаженно зітхнувши. Стало трохи краще.

- Отже в Габріеля допомоги ти не хотіла просити, - швидше констатував, ніж запитав хранитель. – Сідай, ледь на ногах стоїш.

- Це не прохання про допомогу, а сексуальне насилля, - буркнула, ковтнувши гіркувато-солодку масу. Й опустила голову. – Причому над обома.

- Залежить від того, як ми це сприймаємо і який сенс вкладаємо.

- Як не сприймай, а факт залишається фактом, - знизала плечима, так і не піднявши голови. Просто жувала шоколад, який раптом втратив весь свій смак і здавався травою. Відклала вбік.

- Асійє, а може справа в іншому? - Арус підійшов до дівчини і підняв її підборіддя, щоб заглянути у вічі. - Дай Габріелю трохи часу, дитинко.

- Сьогодні сталося дещо дивне… - Евелін швидко перевела тему, щоб не говорити про свої почуття до емпата, про які, вочевидь, Арус не просто здогадується, а достеменно знає. Тим більше, що дар її хвилював не менше. Вона розповіла наставнику в найменших подробицях про те, що сталося нещодавно, упустивши лиш той факт, що Габріель залишив пожирача в живих, аби той передав послання Катаріні. Евелін не змогла про це чомусь розказати. Намагалася зрозуміти мотиви вчинку Габріеля, й, напевне, десь глибоко в душі справді розуміла й співчувала, проте ніщо не могло виправдати його, по суті, співпраці з темним. І все ж вона змовчала… То чим краща?!

- Асійє, безперечно, твій дар росте, - промовив хранитель, вислухавши її.

- Отже, я можу тепер сама за себе постояти, чи не так? Нянька мені вже не потрібна? – в піднесеному настрої швидко уточнила Евелін.

Арус секунду помовчав, вичікуючи паузу, знав до чого вона хилить.

- Ніхто достоту не знає, як поводитиметься сила, зростаючи, і як це вплине на тебе. Ти маєш бути обережна, принаймні до обряду єднання. Цілителька вмить почервоніла. Невже можна так спокійно і буденно про це говорити, думала. Наче йдеться про стакан води, який їй треба випити.

- Історія знає тільки один випадок утворення цілителем пари, - продовжив Арус. – Записи про їхні надзвичайні здібності збереглися, на щастя, в одній із старезних книг, що перейшла до мене від попередника. Не так багато свідчень залишилося. Цілителі вже давно не з'являлися, усі майже забули про них, настільки рідкісний цей дар.

- Хранителю, а можу я глянути на книгу? Мені дуже потрібно, -  Евелін аж випрямилася на м’якому дивані, де сиділа знесилена, відкинувшись на спинку. – Я нічого подібного не знаходила, коли була тут минулого разу.

- Ти не могла її знайти в бібліотеці, дитинко, бо найцінніше я зберігаю тут, - хранитель вказав рукою на стіну, єдину без книжкових полиць, де  трохи вище його голови висів старовинний світильник. Світла від нього було мало, оскільки тускле скло практично не пропускало його. Арус відхилив світильник убік, що слугував прихованим важелем, і відчинив потайні двері. Всередині виявилася крихітна кімнатка, хоча такою вона здавалася, ймовірно, після чималої бібліотеки з її височенними стелажами. Там теж здебільшого були книги, а ще всяка всячина, на яку Евелін не особливо звернула увагу. Її погляд був прикутий до наставника, який саме дістав з полиці пильний фоліант і протягнув їй. Книга була важка, з символом ґардіанців посередині – переплетені сім кругів та надпис «suum сuique noscat ingenium».

- Виносити звідси її не можна, Асійє! Надто багато інформації вона містить про нас. Вийдеш так само, як зайшла, - Арус хитнув головою в напрямку світильника, схожого на того, що висів по той бік. Евелін кивнула, вмощуючись на скриню у кутку, вона була трохи збентежена тим, що хранитель їй настільки довіряє, тож навіть не знайшлася, що сказати.

Дві години потому цілителька знову шукала наставника. Цього разу Арус перебував у сховищі, де спостерігав за тим, як двоє новоявлених ґардіанців вперше відчули поклик монади. Евелін не могла чекати, підійшла і нетерпляче запитала пошепки: