Глава 35

Мовчання часто переростає в обман, обман же породжує зло.

Евелін прокралася навшпиньки до виходу й легенько повернула замок, сподіваючись, що Габріель не почув, як вона, по суті, малодушно втікає з його квартири. Вона не готова зараз бути з ним наодинці й щось обговорювати. Ця ніч і так стояла в неї перед очима, посекундно відтворюючись в її мозку: поки йшла зі спальні, відвертаючи погляд від емпата, поки збирала речі по вітальні й здивовано оглядала закривавлений диван і навіть тоді, коли помітила довгий акуратний рубець у себе на грудях. Його якраз не пам’ятала, звідки узявся. Цілителька кинула останній погляд на дім Габріеля й подумала, що це житло дуже підходить йому: таке ж стримане й похмуре, як він. Проте стриманим цієї ночі, однак, назвати його не можна було – щоки її вкотре затопив рум’янець, а низ живота солодко звело. Не думати про це, Евелін прогнала настирливі картинки. Це сталося лише один раз. І якщо вірити книзі, потреба в її підживленні Габріелем тепер відпаде – вона вільна застосовувати свою силу на власний розсуд.

Монаду всередині себе цілителька зараз настільки тонко відчувала, що це навіть лякало, сила буквально переповнювала її єство, дар став потужніший, їй не потрібно було застосовувати його, аби зрозуміти це. Та й саму себе вона зовсім по-іншому відчувала.

В коридорі видихнула й побігла до ліфта, куди поїде ще не знала, але з Габріелем зараз зустрітися було б нестерпно. Хоча їй дуже кортіло дізнатися, як вона опинилася у нього вдома і що сталося. Евелін пам’ятала блондина з Центру, який покликав її рятувати безхатька, темного, знищеного нею, а далі – темрява і порожнеча… Очевидно вона вкрай вичерпала свої сили, якщо єдиним виходом для неї був обряд єднання.

Цілителька вибігла на вулицю й побачила таксі, махнула рукою. Коли автомобіль вже зупинився поруч, зрозуміла, що не має ані мобільного телефону із собою, ані наплічника з гаманцем. На щастя, в кишені знайшлося кілька купюр, цього повинно було вистачити на поїздку до парку, де знаходився портал Ґарду. Сідаючи в таксі, подумала, що добре мати вміння як у Тесси – ніяких проблем із пересуванням. Автоматично назвала адресу водієві й відвернулася до вікна: незважаючи на ранню пору, людей на вулиці було чимало, кожен поспішав по своїх справах. Було тепло, сонце щедро заливало своїми променями місто, усе навколо купалося в них: пишна зелень і пахучі квіти, акуратно висаджені вздовж доріг. Ще трохи і літо заявить свої права.

 Евелін зловила себе на тому, що абсолютно без будь-яких зусиль читає аури перехожих. Якщо раніше доводилось концентруватись, зрощувати силу, аби відкрити внутрішній зір, то зараз це було так природно, наче відчувати власну руку чи ногу.

Кашель водія привернув її увагу:

- Ви не проти, якщо увімкну радіоприймач?

- Ні, будь-ласка, - до цього вона й оком не кинула на чоловіка, занурена в свої думки. Легковажна дурість, зважаючи на полювання темних. Зазвучала сумна мелодія: якась співачка з надривом брала верхні ноти. Автомобіль знову рушив на світлофорі, а цілителька все ще дивилася на ауру водія, два останні яруси якої нагадували пошматовану гострими пазурами тканину, жодних яскравих кольорів, лише тьмяні й приглушені. Не задумуючись, підняла руку й ковзнула вказівним пальцем зверху донизу в повітрі, таксист і не помітив її цього руху, лише випрямив раптом спину й покрутив головою, ніби скинув важкий тягар з пліч – Евелін зцілила його за кілька секунд. Шари відновили своє полотно, а кольори заграли всіма барвами. І жодного натяку на головокружіння чи слабкість, вона мало не розсміялася від щастя. Можливо, вона б і не мала цього робити, Арус не одобрив би. Одного разу він уже розповідав їй, чому не можна зцілювати, кого заманеться, проте якимось дивним чином дівчина відчувала, що монада всередині неї схвалює ці дії.

- Надто тужлива пісня, - промовив раптом водій таксі, глянувши на пасажирку в дзеркало заднього виду, і перемкнув на веселу композицію, пальці його легко забарабанили ритм по керму. Цілителька задоволено знову відвернулася до вікна.

Евелін швидко знайшла потрібне дерево у парку, крізь розчахнуті стовбури пройшла порталом в Ґард, а останньої секунди за нею стрибнула й  сіба, як завжди з нізвідки взявшись.

- Матильдо! Ти повернулася?! – цілителька була дуже рада бачити свою компаньйонку. Вона присіла й взяла кицьку на руки, м’яко перебираючи її лискучу чорну шерсть між вухами. – Як мої батьки? Ти простежила, темні не переслідують їх? Кішка, для годиться, спочатку обурилась на таку фамільярність з боку господині, фиркнула, мовляв що за телячі ніжності, та потім замуркотала.

«Все гаразд. Твоя мати сама темного доведе, зважаючи на її характер. Твій батько – міцний горішок, - повідомила сіба, зістрибуючи з колін. – Май поваги трохи» - лизнула лапу й одним рухом пригладила скуйовджену цілителькою шерсть на голові. 

Поки вони з Матильдою говорили в колонному залі, перед входом у сховище, портал відкрився й впустив Габріеля. Евелін подумки застогнала, щоки її спалахнули миттєво, хоча вони ледве поглядами зустрілися, вона швидко відвернулася. Вигляд у нього був ще похмуріший, ніж зазвичай, сердито свердлив її своїми пронизливими сірими очима з голови до ніг. Дивно було б бачити його усміхненим, посмішка та Габріель - це оксиморон.

- Це востаннє я тобі дав змогу втекти, - невдоволено почав, - годі уникати мене, пора вже поводитись як доросла відповідальна дівчина, а не сором’язлива школярка.

Емпат злився, не думав, що після спільної ночі цілителька таке утне, сподівався… А на що власне сподівався? Що просто приведе себе в порядок (бо, звичайно ж, чув як вийшла зі спальні) і повернеться до нього, в ліжко. Тому що він не проти все повторити, дуже не проти, до противного свербежу на кінчиках пальців, які ще відчували ніжність її тіла. Ледве стримував себе, аби не труснути нею добряче спочатку, за те, що довелося наздоганяти, а потім міцно стиснути в обіймах й подякувати Творцю ще раз, що жива. Що дозволив повернути її.