Ґард. Емпат

Глава 36

Захоплення проти волі – найкращий привід, щоб ненавидіти

самого себе, а потім вже того, хто це захоплення викликає.

Евелін перевела погляд на хранителя, на наважуючись підійти. Такий збіг обставин був підозрілим, але, здається, Арус не виглядав напруженим, швидше радісним і навіть щасливим.

- Асійє, дитинко! – він поманив її рукою. – Нарешті, сталося те, на що я так довго чекав! Цілителька ледве не застогнала вголос, коли ж це припиниться?! Ще гірше було відчувати Габріеля в себе за спиною, чия присутність буквально обпалювала всі її органи чуття. Тому вона підійшла до наставника, почуваючи себе трохи ніяково. Арус відгорнув її волосся та відтягнув трохи вбік одяг, оголюючи ключицю й відкриваючи золоте сплетіння мітки.

- У тебе таке ж? – спитав Габріеля, і коли той кивнув, задоволено посміхнувся. – Це неймовірно!

Емпат мовчав, уся його увага була прикута до блондина. Він не міг збагнути, звідки Евелін його знає. Як магніт, що притягується, Габріель зупинився позад неї, інстинктивно готовий завжди обороняти своє. Та, схоже, цілителька зовсім не раділа такій перспективі, бо як тільки він наближався, то помічав, якою скутою ставала. І ще цей ненависний блок, вона знову закрилася від нього.

Даміан, як назвався знайомий цілительки, кидав на емпата незрозумілі уважні погляди, хоча й стояв, розслаблено посміхаючись.

- Ви двоє утворили наймогутніший в історії ґардіанства священний союз, що стане рушійною силою у перемозі добра над злом, пам’ятайте про це! Відтепер ви – одне ціле! І тільки разом найсильніші, – Арус подовгу вдивлявся в обличчя своїх улюблених підопічних, говорячи це. Вони мали добре усвідомити його слова. І нехай ще не до кінця розуміють свою місію, зате він чітко її бачить. Їм доведеться ще багато чому навчитися, і найголовніше – це бути один з одним, проте Арус вже не сумнівався в їхній єдності. Були б їхні почуття неправдиві, обряд єднання ніколи б не звершився. Народження цілительки вже було даром з небес, а утворення нею пари – балансувало на межі легенд та міфів, про які мало хто чув навіть, настільки нереально це звучало. Короткочасне життя цілителів ускладнювало пошуки другої половини, що повинна була не тільки покохати іншу, а й повернути її до життя, пов’язавши з собою навіки. І тільки тоді така пара могла пройти обряд єднання, союз якої схвалювався вищими силами. За тисячоліття відомо було лише про одну таку пару.

Евелін ледве витримала цю коротку патетичну промову наставника, бо почувала себе так, наче її брудну білизну виставили напоказ, тому швидко змінила тему:

-   Даміан. То, значить, так тебе звати, - швидше констатувала, ніж запитала в блондина цілителька. – Я бачила твою ауру, ще вчора ти не був ґардіанцем.

- Я дуже сподівався, що ти допоможеш, - спокійно відповів. – Так і сталося, - він підморгнув і зняв футболку, демонструючи татуювання й водночас міцний прес та розвинуті м’язи. Посмішка не сходила з його вуст.

- Ти знав, що я цілителька ще до того, як покликав рятувати того невинного?! – щоб упевнитись поцікавилась.

- Ево, невже ти думала, я просто так крутився в тебе під ногами, - в сірих очах читалася легка насмішка. 

- Не смій її так називати! – застеріг тихо емпат, що стояв вже поруч цілительки, в будь-який момент готовий заступити її собою. Йому дуже не подобалося, що він упустив такі моменти з життя напарниці, більше того не один раз. Коли цей фарбований блондин зміг наблизитись до неї, і де був він? Габріель злився на себе передусім.

- О, пардон! – глузливо підняв руки в захисному жесті Даміан. Між ними двома різко зросла напруженість, а збоку емпата і деяка розгубленість - він не відчував цього типа, абсолютно. Його почуття були для нього закритою книгою. Що за…?

- Заспокойтеся, обидва, - втихомирив їх Арус, зітхнувши. Знав, що буде нелегко з цими двома.

- Я не зовсім розумію, як я могла допомогти... - Евелін запитально подивилася на хранителя, до Даміана було звертатись ніяково, коли той напівголий спокійно стояв перед ними. Не те, щоб він хвилював цілительку як чоловік, просто для неї це було занадто, вона не звикла до привселюдної демонстрації тіла.

- Асійє, ти знищила темряву, що була дана йому із правом народження, і яка не давала йому повністю перейти на бік добра. Монада не могла б поселитися там, де існує бодай крихта темної сутності. Цілителька згадала, як намагалася зцілити Даміана у Центрі, проте щось тоді пішло не так, та й аура його не виглядала пошкодженою темними. Це щось інше було. 

- Хвилинку! - очі Габріеля звузилися від швидкої здогадки. - Ти хочеш сказати, що він - дитя темної і ґардіанця? Тесса та Евелін від здивування відкрили рота, не в силі щось сказати.

- Навпаки, - спокійно мовив Арус. - Мати Даміана була ґардіанкою, дуже сильною ґардіанкою, - його очі на мить помутніли, наче грозова хмара заволокла ясне небо, але через секунду дивне видиво зникло, він знову добрим та розважливим поглядом обвів своїх підопічних. Запала тиша, ніхто не наважився щось сказати після почутого. Нарешті, обізвався Габріель, нервово загорнувши волосся назад, що спадало трохи на обличчя:

- Як міг тебе впустити портал? Тобто як ти потрапив сюди? Де твоя сіба? - він не міг позбутися підозрілості, яку викликав у нього цей блондин, не зважаючи на те, що Арус, схоже, радів його появі.

- Хтось у нас сноб? - одним кутиком губ усміхнувся Даміан, одягаючи футболку назад. - Вибач, що образив твої почуття чистокровного ґардіана, - він відкрито вже насміхався. Габріель ледве стримувався, його зупиняла лише присутність наставника.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше