Ґард. Емпат

Глава 42

Час не завжди лікує, іноді підсвідомість просто блокує болючі спогади.

Даміан все ж повернувся в Ґард, проте дивний собака не виходив з голови. Чому переслідував його? Не схоже, що тварина хотіла завдати шкоди. Трохи часу поблукавши довгими коридорами, зрозумів, що йому потрібна допомога. Важко було осягнути все те, що сталося. Він так довго мріяв знайти родину матері, бо саме так вона називала ґардіанців, і ось він, нарешті, тут, проте все виявляється набагато  складнішим. Він відчував себе чужим та неприкаяним у світі темних, так само поки почувається і в Ґарді. 

Даміан не думав про те, як життя з пожирателями вплинуло на нього. Аби захистити себе від жорстокості й насилля, які він часто спостерігав, він просто відключав свої почуття - дар, який дістався від матері. Вона розповідала про те, що тільки діти ґардіанців, яким судилося стати в майбутньому такими ж, отримують додаткову силу з народження. А отже у нього був шанс, потрібно було лише позбутися темряви. Істина, закладена в дитинстві матір'ю, міцно вкорінилася в його серці. Метою всього життя було знайти Аруса і повернутися в сім'ю. Справжню сім'ю. І от тепер, коли він досяг мети, почувався чомусь ще самотнішим, ніж був там - у лігві темних. Єдина людина, з якою Даміан зблизився після смерті матері, була Катаріна. Він відчув той самий зв'язок, що й з матір'ю, але з часом природа темних взяла своє і ґардіанка, яку вони перетворили на собі подібних, просто втратила те, що усіх робить людьми - здатність відчувати. Стала холодною, жорстокою та безжалісною. І це завдавало йому такого ж болю, як і смерть матері.

Даміан блукав коридорами Ґарду, і вже починав злитися на власну недалекоглядність, коли вирішив побути на самоті, замість того, щоб Тесса усе йому тут показала. Виходило, він сам їх сторонився, підсвідомо не довіряв нікому, звик завжди бути на сторожі й покладатися лише на власні сили.

Схоже, Даміан забрів у спортзал, тому що там він побачив кількох ґардіанців, що тренувалися, а ще здорованя із рушником на плечі, який саме йшов до виходу йому назустріч.

 - Не підкажете, де мені знайти Тессу? - вирішив його запитати. - Я трохи заблукав.

- А навіщо тобі моя мала? - нахмурився той, витираючи піт на чолі й загортаючи світле волосся. - Чекай-но, ти що новенький? 

- Арус сказав, що я можу звернутися до неї, як тут і що… - Даміан вирішив не відповідати на останнє запитання.

- Гаразд, відведу тебе. Та не смій сильно відволікати мою напарницю, затямив? Я нею не ділитимуся! - пригрозив, наставивши вказівного пальця Даміану в груди. Внутрішньо той уже спалахнув, з язика от-от готова була зірватися належна відповідь, аж раптом незнайомець зареготав, плеснувши його по плечу.

- Та розслабся ти, жартую. Я - Ерік. Ходімо, знайдемо малу, покажемо тут все, найперше було б добре щось перекусити. - Ти, певно, Даміан?! Усі вже в курсі. Останній такий привід погомоніти був через Евелін, - підморгнув. - А в тебе історія не менш цікава, наскільки мені розповідали. Готовий почути з перших вуст.

- Тебе не бентежить те, що я син темного? - підозріло запитав Даміан, дивуючись привітності цього хлопця. - У Габріеля була інша реакція, - він вивчав Еріка з-під лоба. Раптом це такий маневр…

- А у Габріеля вона й не буде інша, - фиркнула ця гора м'язів. - Це ж Габріель! - знизав широкими плечима, наче це все пояснює. - До того ж, портал сюди поганця не пропустить, Арус тобі радий, мати твоя - ґардіанка, - загинав Ерік пальці, - чого ж я маю бути проти поповненню в нашій родині? Даміан не міг не відреагувати на його щиру усмішку.

- Дякую, - все, що промовив. Мабуть, це і є те, про що розповідала його мати. Всередині нього наче на градус потеплішало. 

Вони пройшли трохи вперед, повернули ліворуч, потім ще раз, і вийшли вже у знайомий Даміану коридор, що вів до залу з колонами.

- Гей, мала! От ти де! - махнув рукою Ерік Тессі, що виходила зі сховища монад.

- А я шукаю тебе, - незадоволено промовила ґардіанка, звертаючись до Даміана. - Бачу ти вже познайомився з моїм напарником. Той кивнув.

- То ми тепер втрьох? - усміхнувся лукаво Ерік. - Як ділитимемо тебе?

- Шенборне, залиш свої вульгарні натяки при собі, - огризнулася Тесса до нього. - Краще б у душ пішов, - закотила очі. - Зустрінемось тут через пів години, а я поки проведу екскурсію нашому новоініційованому.

 

 - Кажеш собака відігнав тебе назад до порталу й не пускав далі. Але й не нападав... - замислилась Тесса. Вони стояли в парку, недалеко від входу, Даміан розповів про дивну поведінку собаки.

- З твого боку було дуже необачно вийти самому з Ґарду. А якщо темним вже відомо про тебе, це може бути небезпечно, - озвався Ерік.  - Тобі варто завжди бути поряд з кимось із нас, найкраще з Тессою або Евелін. Одна тебе забере будь-якої миті, а інша має неймовірну силу, здатну здолати пожирателя за мить. Даміан кивнув.

- Я просто хотів побути наодинці з собою і перетравити все. Не щодня примарна надія стає реальністю.

- Твоя мати вчинила дуже мудро, давши тобі цю надію, інакше ти б не вижив там. Або ж би став таким як вони - чудовиськом. Вибач, що питаю, та як вона померла? - обережно поцікавилася дівчина. - Арус сказав тоді, що її тримали в ув'язненні в світі темних, але не перетворили. 

- Я не хочу про це говорити, - різко відповів Даміан, закриваючись відразу. Він не хотів бути грубим, бо ці люди дуже добре до нього віднеслись і в нього навіть виникло відчуття, що, можливо, він таки знайшов свій дім і сім'ю. Однак, не міг з собою нічого вдіяти, він не готовий до таких питань. Колись, можливо, Даміан розкаже, що сталось. Та поки це були занадто болючі спогади, які він заховав дуже глибоко й боявся витягувати назовні. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше