Ґард. Емпат

Глава 47

Перемога над собою дарує визначеність… і, насамперед, внутрішній спокій.

Тріумф чи розчарування – другорядне тут.

- Звідки ти знав, що робити? - здивувався Ерік. Шоковані, усі стояли навколо Катаріни, біля якої схилився Даміан, щоб допомогти. Він підтримував її за спину: темна була повністю знесилена, здавалося, їй важко навіть голову тримати. Ніхто, крім блондина не насмілився торкнутися її, знаючи, чим таке може загрожувати ґардіанцям, а руда була непередбачувана.

- Це був один із стражів верховного пожирателів, - подивився на нього Даміан. - Ви нічого не могли б йому заподіяти, бо його мета - темні, а не ґардіани. Дзеркало - єдина річ, що змусить їх відступити. Навіть вони самі не здатні витримувати власний погляд.

- Отже, її хотіли прибрати, бо вона забагато знає, - зауважив Габріель, уважно скануючи блондина, примруживши очі. - Як і ти! - підкреслив. - Але ти досі живий.

- Навіть права рука сатани не вб'є рідного сина. Батьківська любов і все таке… - Даміан коротко засміявся, хоча в очах виднівся неприхований біль та смуток. Емпат недовірливо покосився на нього. Евелін ахнула, почувши таке.

- Гарна в нас компанія буде, - фиркнула Тесса, обвівши поглядом друзів.

- Буде, якщо Евелін поспішить, - швидко проговорив Даміан, підхоплюючи іншою рукою голову Катаріни, що звісилась на груди. - Ну ж бо, отямся, - потермосив її за підборіддя. - Евелін! - майже прокричав, благаючи. Темна на мить розплющила очі від його дій.

Цілителька стрепенулась, присіла біля Катаріни, потім повернула голову і подивилася на Габріеля.

- Ево, - почав він, але вона похитала головою. За кілька секунд її очі змінили свій колір, засяяли ніби зсередини, долоні засвітились м'яким світлом, проте енергія не виходила з них, як зазвичай, натомість Катаріна подалась вперед, вигнувшись дугою в руках Даміана. Цілителька піднялася на ноги, продовжуючи тримати долоні над темною, погляд її був зосереджений, напружений, на шиї пульсувала жилка. Однак нічого не відбувалося. Раптом одну руку вона відвела вбік, ніби шукаючи підтримки, мов хотіла опертися на когось. Емпат зрозумів без слів: він підставив плече, за яке Евелін міцно вхопилася. Зараз вони були єдині знову, одне ціле.

Катаріна застогнала, коли чорна туманоподібна субстанція, звиваючись та противлячись, почала виходити з неї - цілителька витягувала її силою, змушувала покидати тіло. Нарешті, вона зімкнула кулак й міцно затисла його, а коли розпрямила пальці – додолу посипався лише порох. Жоден з присутніх не зронив і звуку, затамувавши подих. Даміан швидко розстебнув шкіряний жилет Катаріни й оголив мітку – татуювання замість блідого відбитку стало чорним як і було. Вона ж часто кліпала очима й роззиралася, наче вперше побачила денне світло після тривалої темряви: з її очей зненацька полилися сльози, а потім дівчина  гучно  засміялася, а за мить її обличчя скривила гримаса болю й огиди. Здавалося, що усі емоції, які були доступні людям, колишня темна переживала водночас.

- Габріелю! - Катаріна незграбно піднялася на ноги й кинулась йому на шиї, щосили обіймаючи.– Я не хотіла… не хотіла... – давилася слізьми, її голосні розпачливі ридання переходили в істерику.

Даміан, опустивши голову, сидів на землі, де щойно тримав в обіймах  Катаріну. Він так і не піднявся, не намагався її втримати, знав, що так буде. Але все одно було, до дідька, боляче. Ретривер, тулячись до нього, намагався лизнути його по обличчі. Поволі випроставшись, блондин пробував одягнути маску байдужості. Теж саме робила Евелін – створювала вигляд, що її не зачіпає те, що відбувається зараз. І гнів, і співчуття нерозривно поєдналися у ній відносно Катаріни, наче й розуміла все, проте всередині неприємно щеміло.  

Поки Катаріна­ плакала в Габріеля на грудях й щось незв’язно бурмотіла, він перебував у ступорі, просто механічно гладив дівчину по спині й волоссю, як йому б належало робити. Емпат не міг справитися із власними почуттями зараз, бо вони роздирали його навпіл. Та, яку він кохав, знову повернулася до нього, він відчував як б’ється її серце об його грудну клітку, вдихав аромат знайомих на дотик м’яких локонів, руки пам'ятали усі її вигини, їхні почуття, однак єство емпата тепер відкликалося лише на присутність однієї жінки - цілительки. А ще він відчував біль Катаріни, її розпач і сором за все, що накоїла, будучи в подобі темної. І це було нестерпно для нього, бо зарадити він нічим не міг, вона мусить навчитися жити з цим і з часом пробачити собі.

Хранитель, який з’явився за спинами Еріка й Тесси, був негайно помічений ще до того, як заговорив. Обоє відразу повернулися, коли відчули незначні вібрації повітря, й полегшено видихнули, побачивши його. Проте добряче здивувалися - жоден з ґардіанців ніколи не бачив його поза Ґардом. І навіть ширились чутки, що йому не можна виходити за його межі.

   - Асійє, дитинко, ти зробила це! – говорив Арус до Евелін, однак дивився він на Катаріну, що вмить замовкла, почувши його голос. Вона випручалася з обіймів Габріеля - той відразу опустив руки – і впала на коліна перед Арусом, хапаючись за поли його сутани.

- Наставнику! – сльози побігли з очей ще сильніше, вона не сміла підняти голови і глянути йому в очі. Хотіла ще щось сказати, але забракло повітря, лише хапала його ротом, намагаючись вдихнути.

 Арус зробив той самий трюк, що й колись з Евелін: махнув рукою перед її обличчям й Катаріна непритомна м’яко простягнулася на землі. Габріель та Даміан одночасно поспішили до рудоволосої, але хранитель зупинив емпата:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше