Ґард. Емпат

Глава 48

Кохання завжди згладжує гострі кути:

те, що завжди було вадою, раптом стає перевагою.

- Ще одного підопічного врятовано. Смерть батька, завдяки Еріку, він зможе пережити… із правильними спогадами, - почала Евелін, коли вони вийшли із квартири Алана, де залишалися, допоки не приїхала його мати. З поліцією вони вирішили за краще не перетинатися знову, попередня версія для них - смерть від серцевого нападу, адже навіть медики не зрозуміють, що направду сталося. Оскільки Габріель нічого не відповів, цілителька зважилась продовжити і сказати у ліфті те, що мучило її, відколи вона зцілила Катаріну, й відповідно задля чого затіяла цю розмову. - Тож зараз ти можеш із спокійним сумлінням іти до своєї коханої. Домовленість виконана нами обома, - погляд емпата мало не заморозив її. Зміну настрою у свого напарника вона відчула відразу, як перше слово вилетіло з її рота.

- Яка домовленіcть, Ево? - сердито запитав, нахиляючи своє обличчя до її, від чого та знітилась сильно. - Ця домовленість придумана тобою! Його очі гнівно спалахнули.

- Хочеш сказати, що не мріяв її врятувати, відколи дізнався, що це можливо. Не пожертвував собою заради неї? Не кохаєш її?

Габріель мовчав, просто не знав, як пояснити те, що відчував. Евелін ж розтлумачила це по-своєму. Двері ліфта саме розчинилися й вона вилетіла як ошпарена, картаючи себе. Вона вкотре показала свою слабкість, дозволила побачити, як сильно зачіпає її ця ситуація. Не може залишатися холоднокровною, не виходить у неї.

 Емпат швидко її наздогнав, вже на вулиці зловив за руку, розвертаючи до себе. Міцно схопив, не даючи можливості визволитися.

 - Катаріна завжди багато значитиме для мене, це правда, - зізнався. Прямо й відверто, як зазвичай. Не умів він пом’якшувати свої слова. Слухаючи його, дівчина до болю прикусила щоку зсередини. - У нас багато спогадів, які я не можу так просто викреслити зі свого життя, як і її саму. А зараз вона особливо потребує підтримки. І я дам їй її, бо в свій час вона зробила те саме для мене, - ще трохи і від того, як зціпила зуби Евелін, потекла би кров. -  Але ти, і тільки ти - моя половина, - тихо підсумував Габріель, дивлячись їй у вічі й не дозволяючи сумніватися в його словах.

- Вимушено, - видихнула цілителька, очі підозріло заблищали вологою, тому вона опустила голову, потупивши погляд. - У тебе не було вибору, і я ненавиджу себе за це. І за те, що не можу впоратися зі своїми почуттями.

- Усе змінилося, Ево. І давно. Ти не бачиш? – напрочуд лагідно мовив. Він підняв її голову за підборіддя, щоб не сміла закриватися від нього, провів великим пальцем по нижній губі, що тремтіла. Потім нахилився й легенько торкнувся її своїми. Обхопив долонями обличчя, поглиблюючи поцілунок. Евелін завмерла, не знаючи як реагувати. – Я настільки сильно не міг тебе терпіти, що й досі не збагнув, як так сталося, що не можу тепер винести й секунди без тебе, – відірвався від її вуст Габріель.

- Це просто… просто… - схлипнула цілителька, сльози таки покотилися по її щоках. Їй була нестерпна сама думка, що те, що вона хоче так чути, насправді несправжнє, а результат їхньої близькості й обряду.

- Не смій казати про зв’язок, - застеріг її емпат і не дав договорити. - Бо це сталося задовго до нашого єднання. Евелін похитала головою в розгубленості, недовірливо.

- Невже не помічала, як палко я бажав отих моментів, коли вичерпавши силу, ти потребувала мене? Й водночас до смерті боявся наслідків твого зцілення? – говорив він різко, сердито, наче не почуття свої відкривав, а відчитував за непослух. - Як ледве стримувався, аби не зробити тебе своєю в ту ж секунду, наплювавши на те, що дії твої були викликані інстинктом самозбереження, а я ж зберігав здоровий глузд та ясний розум. І для мене не було би виправдань. Я проклинав твоїх батьків, які завадили нам у тому джерелі, в глибоких тунелях Ґарду, бо мало не збожеволів від думки, що ти могла тоді мені відкритися, а цього не сталося. Я помер би слідом, якби Творець не дозволив мені тебе повернути, бо життя моє без тебе вже немає більше сенсу. І я досі навіснію від того, що ти ставиш від мене блок.  

Я, той, хто втомився щоденно нести тягар емпатії, відчуваю величезну пустку в грудях, бо не чую ту єдину, кого хотів би відчувати понад усе в світі. І так, я – той, хто, розрізняючи найтонші відтінки почуттів усього світу й пропускаючи все крізь себе, не зумів відразу розібратися в собі та зрозуміти, що кохаю тебе. Тож тобі дуже не пощастило з таким, як я, але вибору вже нема, бо пізно, доведеться терпіти, відтепер я назавжди твій!

Евелін, хоча й відчувала себе так, наче її висварили, проте вперше сміливо й без внутрішніх перепон, маючи повне право, не кажучи й слова,  підвелась навшпиньки і пристрасно поцілувала свого вічно похмурого нестерпного напарника.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше