Розділ 1 Життя як більярд: котишся, котишся - і в лузу!

Пітер

Гола жінка в чоловічій роздягальні – привід до появи низки цікавих питань чи ще чогось гіршого. Гола мультяшна дівка в стилі Б-3, тобто з значними акцентом на буфера і задницю – сьогоднішня реальність Валентина «Поллі» Портера, дана тільки йому виключно у його відчуттях. Тим не менш, співмешканцями цієї самої реальності легко, швидко і невідворотно завжди стають усі, хто не встиг сховатися за шафками або завчасно зникнути де подалі. Мені, як завжди, пощастило потрапити під роздачу першим з нічної вахти, тому довелося приймати на себе все, що пропонувалося: і вертляву голо-мальовану жінку під самий ніс, і половину ваги Портера на плечі.

- Ну як тобі?

Здоровенний бовдур зі звіриною силою і таким же звіриним чуттям на фальш, брехню та небезпеку. Що йому відповісти? Особливо коли у навушниках завиває лідер нашого чарту цього тижня, з автобіографічним хітом «Я тебе найду і ду-ду, ду-ду, ду-ду!». З наполегливим наголосом на друге "у".

- Круто?

А мрія стурбованого школяра своїми колінцями напрочуд чітко потрапляє в такт пісні. Треба ж, не очікував. Цікаво, Портер сам все зробив чи хто з Обсерваторії допоміг? Парочка любителів гаряченького там точно є. Але якщо сам, на голому, так би мовити, ентузіазмі.

- Супер, Поллі. Три великі пальці твої!

- А то! – Півцентнера нарешті відвалюються у пошуках наступної потенційної жертви сучасного еротичного мистецтва, а я можу спокійно вернути свою увагу кліпсам черевиків. Начебто дрібниця, дрібниця, на яку ніхто особливо не зважає, але неправильний натяг шнуровки мене неабияк напружує. Хоча приладами ці відчуття не фіксуються і з легким серцем віднесені медслужбою до моїх персональних примх.

- Горизонт чистий? - З надією поцікавилися на п'ять годин, якраз з боку душової. О, так з ким ми сьогодні спільно б'ємо байдики?

Мігель «Ріто» Васкес та Арон «Меккі» Дженкінс. Перший любить любити, другий любить ... Ні, краще навіть не припускати, які саме почуття у нього викликає зброя, особливо холодна.

- Я б на вашому місці поки що не спливав.

- Та бл ... Поллі явно тупотів уже десь у коридорі, але багатовахтова практика показувала, що цей мисливець свого фазана візьме з будь-якої дистанції. Якщо, звісно, ​​не розгубить запал на суміжниках. Ага, судячи з далекого вибуху сміху, самобутній режисер успішно знайшов вдячних глядачів. Ото і нехай.

- Можеш видихнути і розслабитися.

Ріто спритно прошмигнув повз мене, грюкнув дверцятами шафки, зашарудів усередині і знову висунув свій горбатий ніс назовні:

- І як ти з ним у парі вживаєшся, з цим виносом мізків з любої причини?

- Іноді – без.

 – Без?

- Причини.

Хоча саме сьогодні все виглядає досить логічно. На диво. Ріто люто замотав головою, струшуючи краплі з мокрої голови.

- Мабуть у всьому винні добра католицька юність і диявольське терпіння?

Можливо, так. На роботі у Консуели вистачало клієнтів різного ступеня придуркуватості, і зустрічалися екземпляри куди більш забористі, чим Поллі. Але якщо покласти руку на серце. Завжди зручніше, коли носоріг грає у твоїй команді, а не проти тебе. Поганий у нього зір чи своєрідне сприйняття дійсності, неважливо. Необхідність поправки на вітер ще ніхто не скасовував.

- Ти б краще зі стояком справлятися навчився швидко і без свідків, ніж чужі скелети перемивати, - меланхолійно порадив Меккі, з'явившись праворуч від мене і занурюючись у дослідження глибин особистого кофру.

- Скелети сидять у шафах. А миють кістки, - поважно проголосив Поллі, зненацька тінню зіткавшись за нашими спинами. Ріто згадав чи то святих, чи то нечистих, смачно сплюнув і подвоїв швидкість одівання, але все одно до моменту появи в роздягальні шеф-сержанта не встиг, чим заслужив зовсім не батьківський докір у погляді останнього.

- Вахта почнеться через пару хвилин, а дівчата досі негліже?

Поллі, який завжди любив пройтися по території зі спущеним верхом комбезу, лякаючи випадково заплутавших в наші краї клерків з мерії, що й зараз не поспішав приводити себе в штатну норму, розплився у винній, а може, навіть вибачливій усмішці. Шеф-сержант Філіппо Мантенья у відповідь процідив повітря через зуби.

 - Чому Тауб і Дженкінс укладаються в графік, а ви двоє... Може, поставити вас у пару, Васкес? Глянь, скоріше вилетите обоє. Хоч за нестатутний вигляд, хоч за…

- Жодного разу, шеф! Ейчі не погодиться. Правда, Ейчі? – з надією перепитав Ріто, клацаючи останньою кліпсою.

Звісно, ​​не погоджуся. За яким бісом мені Меккі в ар'єргарді? Портер хоч і дитина, але добрий, а Дженкінс... Щоправда, є ще така штука, як наказ. Тому я поспішив відповісти за всіх:

- Шеф, ми готові отримати вступну.

Мантенья кивнув, блиснувши під лампами намащеною маківкою, і мстиво витримав паузу до офіційного сигналу зумера.

- Вважайте, хлопці, у вас сьогодні свято. Замість патрулювання – маленька кінна прогулянка. Змотаєтеся де-не-де, огляньтеся, і в люлю.

- І хто ж з нас таке заслужив? – обережно уточнив Ріто.

Запитував він явно з корисливого інтересу, оскільки давно вже шукав, до кого підмазатись щодо підвищення.  Та от судячи з промовистого погляду шефа, від звичного обов'язку нас звільняли з причин зовсім не нашого розуміння. Хоча і даровані коні, як відомо, трапляються різні, відмовитися все одно неможливо.

- Із вас – ніхто. Просто маленька спонсорська допомога відділу статистики, а ви під руку підвернулися.

Мантенья гидливо потер м'ясистими пальцями планшет, зводячи прямо посеред роздягальні голографічний скелет якоїсь будівлі.

- А чого, до ліфтової шахти не підемо? - спантеличено спитав Меккі, заодно озвучуючи і моє здивування.

У проекційній роботі з об'ємними моделями набагато зручніше. Конфіденційність, знову ж таки. А сюди може на вогник зайти будь-хто і будь-коли. Якщо не побоїться напоротися на Поллі, звісно.

- Шахта на профілактиці, - коротко пояснив шеф. - А тут і дивитися нема на що. Стандартна дозорна  вежа. 12-А.