Розділ 2 Жінки взагалі можуть все, просто не для кожного.

Дарлі

Прима з'явилася на сцені рівно за мить до того, як я спромоглася б таки помацати і погладити складки мармурової тоги. Навіть кам'яні і навічно застиглі вони здавались текуче-м'якими на відміну від плісу моєї спідниці, яка мстиво дряпала, особливо при невдалих рухах і поворотах колін. Причому чомусь більше ліве, ніж праве.

До того ж давній дядечко, що заслужив честь бути пам’ятниково-увічненим, виглядав, тим не менше, цілком по-людськи, і навряд чи образився б на мої дотики. Натомість його нинішні нащадки, безсумнівно, звинуватили б мене у святотатстві, зазіханні та завданні шкоди цінностям. Сімейним точно, а то й культурним і історичним.

З іншого боку, якщо припустити, що навіть кожна плашкп начищеного до блиску паркету має походження, сповнене благородства та пам'яті славних часів, то навіть дихати тутешнім повітрям, означає, порушувати, оскверняти і зазіхати. Залишається лише дивуватися вагомості причин, що змусили її світлість контесу Аурелію Абруцці допустити в святиню свого дому щось таке безпородне, як я.

- Сподіваюся, ваше очікування не було надто нудним?

Воно було довгим. Дуже. Часу вистачило на кілька прогулянкових кіл по залі, і ще лишилося. На міркування про те, що деякі персони абсолютно дарма вважають виконання церемоній наріжним каменем свого існування.

Довгим було очікування, так. Але щоб нудним?

- Хіба можна нудьгувати в оточенні такої розкоші, пані контеса?

Легка тінь у її погляді відповіла мені швидко і ствердно, але зрозуміло, відразу ж була вигнана геть, поступившись місцем колишній зарозумілій кризі.

Жаль… Трохи глибини цим зеленим очам зовсім не завадила б. Але тоді вони стали б схожі не на дорогоцінний, а на виробний камінь, що абсолютно неприпустимо. Можна навіть сказати, непристойно.

Я помітила, вона помітила, віконниці зачинилися, час прелюдій закінчилися.

- Нам слід обговорити майбутній захід, - велично промовила контеса, повернулася і попрямувала прямо до галереї, кінця і краю якої з мого місця не проглядалося взагалі.

Запрошення? Пропозиція? Наказ? Розумій як хочеш. Якщо це, в принципі, необхідно розуміти. Можна навіть прикинутися дурепою і вивести цю невдало ожившу статую з рівноваги, але...

Завжди є але.

Відповідальність, честь мундира, корпоративна етика - як не назви, все одно доведеться йти слідом і слухняно чекати, продовження розмови.

Контеса хоча б не прискорює кроку, і то добре. Можна продовжувати розглядати все навкіл. У тому числі і її саму.

На суворо укладені локони відтінку темного золота. На тонку шию, яка не вміє ні схилятися, ні кланятися. На загрозливо гострі лікті складених у талії рук. На чорний оксамит траурної сукні, що ніби висмоктує з навколишнього простору і світло, і будь-які прояви життя.

Когось там вона поховала. Може, чоловіка, може, родича. В останніх світських плітках начебто нічого з цього приводу не згадувалося. Та й знаючи, наскільки вигадливими бувають традиції будь-якого шляхетного роду, не варто особливо морочитися. Цілком можливо, що ця жалоба і зовсім тематична, за якимось далеким предком або роковинами чергового переділу власності, що скоротив володіння сім'ї Абруцці на два з половиною села. Головне тут – поза. Нещасна печальна жінка, яку всі просто зобов'язані втішити, підтримати та ощасливити.

Запитання: з якого боку я тут припіка? Я нібито теж жінка, і якщо підходити чисто по-жіночому, то ...

- У вас є діти?

Когось дратують питання про вік та фінанси, мені достатньо будь-якої згадки про продовження роду, щоб сонце сховалося в хмарах.

По-перше, це нечесно. Тому що одразу і хвальба, і докір, і приниження.

По-друге…

Хоча вона може і не розуміти всіх нюансів. Тому що для розуміння потрібне щось більше, ніж інтерес, неважливо, бездумний чи необхідний.

- У моїй професії наявність дітей безпосередньо пов'язана із напрямком спеціалізації, пані контеса. Простіше кажучи, якби я була матір'ю, тут і зараз Ви розмовляли б з кимось іншим, а не зі мною.

- І як я можу бути впевнена, що…

Та ніяк. Ото загалом. Від слова зовсім.

Не треба тобі бути певною. Все, що було потрібно, вже зроблено: круг робіт визначено, майстер найнятий. Тепер відійди убік і не застуй.

- Ви ознайомитися з інформаційними матеріалами, надісланими на Вашу адресу?

- Звичайно.

Так, вона їх прочитала. Глянула на картинки. Можливо навіть взяла лупу, щоб розібрати дрібний шрифт приміток. Але нічого не зрозуміла. Чи не засвоїла навіть головного: або віриш, або ні, третього не дано.

– Але у вас є запитання. І сумніви.

Вона зупинилася, продовжуючи демонструвати мені лише свій витончений профіль.

- Я збираюся довірити Вам ... Вашій турботі найбільшу коштовність цього дому.

- І я буду старанною. Настільки, наскільки потрібно.

Знову почала рух.

- Те, чим ви займаєтесь. Що це таке?

Ох, а до читання лекцій я якось сьогодні й не схильна. Та й припустити, що...

Ах ти, дурна голова! Ні, не моя. Мого безпосереднього начальничка. Він, ясна річ, давно вже витає в емпіреях, водячи знайомство з особами зацікавленими і тематично підкованими, круг яких не те щоб страшно вузький і далекий, але до певної міри обізнаний, а мене сюди кинув, як місіонера на розтерзання папуасів.

Ну, дякую, догодив.

Будь-яке суспільство завжди складається із груп або зашорених, або прошарених. Навіть саме світське та родовите. І з великою ймовірністю мешканці сусіднього палацу легко і вільно користуються послугами одного з Будинків розради, тоді як тутешні…

І як тоді накажете бути?

Взагалі-то слід було б попрощатися і забиратися додому. Так, із неустойкою. Так, представляючи контору в не надто вигідному світлі. Так, зрештою, покладаючи все, що є, на свою репутацію. Зате без ризику та вантажу відповідальності.

Але з великого розуму – це так… Нудно.