Розділ 6 Якщо чоловік буде чоловіком, жінка буде жінкою!

Дарлі

Громадська думка – цікава штука, що має лякаючу уяву могутність, і одночасно непроходимо тупа. Бо плоска. Тому що раціональне зерно цього механізму полягає лише в тому, щоб розмазати одну-єдину ідею по всіх підставленим головам. І зовсім неважливо, хороша ця ідея чи погана, геніальна чи зовсім навпаки: чим тонший шар, тим менший ефект. Все одно, що споруджувати бутерброд, коли булки хоч завалися, а масла та варення – кіт наплакав. В результаті якесь дуже віддалене враження, звичайно, створюється, навіть з тінями смаку та запаху, але отримати задоволення, а тим паче, наїстися, навряд чи вдасться. Тільки якщо докласти своїх зусиль і почати переконувати самого себе.

Взагалі, так воно зазвичай і відбувається. Особливо коли твої сусіди, як один, нахвалюють варення, коли ти сам давишся сухими крихтами. Неодмінно починають з'являтися всякі думки з розряду «напевно, я просто чогось не розумію» і «якщо всі навколо задоволені, треба лопати». А далі вже все залежить від рівня твого занурення в дзен. Якщо вчасно збагнути, що варення тобі, як не крути, не дістанеться, то й нехай воно йде кудись подалі. Думка ця громадська.

Смішніше, хіба що, тільки колективний розум. Але там ситуація зворотня: немислимі потуги хрін зрозумій як і навіщо людей, що зібралися разом, крики, чвари, іноді навіть бійки - сумнозвісні суперечки, в яких, як стверджують, щось має народжуватися. Спостерігала я ці мозкові штурми, мала щастя. За підсумками генії, цілком задоволені собою, розходяться по своїх затишних будинках, залишаючи меблеві бедлам, брудний посуд і купу паперу, списаного каракулями всіх видів і розмірів. А один-єдиний бідолаха, приставлений до хазяйства, як правило, змушений все це розгрібати. І сміття, і перли думок. Причому, обстановка зазвичай сприяє тому, щоб одне постійно плутати з іншим. Але якщо натура цього товариша хоч якось схильна до наведення порядку, турбується нема про що. Збере, розсортує, залишить позначки на кшталт «тут грати, тут не грати». І все норма.

Так от, що квінтесенція мудрості, що тонкий шар правди, розмазаний тарілками всього світу, для окремо взятої людини різниці немає. Першим отруїться, друге не розкуштує. З чого випливає дуже простий, можна навіть сказати, хрестоматійний висновок про те, що жити краще своїм розумом.

З чого, вибачте, виникла безглузда думка, що дракони неодмінно борються з лицарями і, якщо пощастить, переможно віддаляються у свої печери, щоб лягти на купи скарбів? Хто з людей на власні очі взагалі міг усе це бачити? А якщо навіть бачив, чи йшлося про типового дракона? Адже цілком може статися, що волею нагоди просто зійшлися два ідіоти, кожен з яких, будучи безглуздим і дурним членом своєї спільноти, відчайдушно намагався звернути на себе увагу. І понеслось.

Особисто я, з усією драконовою відповідальністю можу заявити: брехня це все. Лежати потрібно не на скарбах, а на лицарях виключно живих і теплих. А якщо ще сильна рука обіймає тебе за талію, і пальці чуйно тремтять, стежачи за напругою твого тіла, щоб будь-якої миті…

Намертво зафіксувати намір. Кожен. Не дозволити боляче скотитися на підлогу, і одночасно не дати забратися вище.

Втім, щоб прийняти такий стан справ, мені знадобився певний час. Можливо, навіть дуже велика його кількість. І переважну частину цього самого часу я поводилася так, що…

Ні, згадувати не соромно. Та й загалом, не соромно. Будь я молодшою, тоді, напевно. Але оскільки з моїм віком міркування про пристойність вже давно перестали хоч якось корелювати, на порядку денному стояла суть того, що відбувається, а не мізерний антураж.

Спочатку все здалося до нудьги звичайним. Хоча я й розраховувала приблизно на щось подібне. Нюанс туди, нюанс сюди, але, загалом і в цілому... А варто було б насторожитися відразу, з першого погляду. Точніше, з того факту, що мені довелося цей погляд кинути, а не справлятися звичним чином.

Багато хто вважає такий підхід марнотратним, але особисто мені зручніше сканувати піснею місцевість за широким радіусом. Так, сили витрачаються, але й виграш є: заздалегідь знаю, хто, де, навіщо і наскільки податливий. На всякий випадок. І коли мені прямо вказали на потрібний об'єкт, я, зізнатися, трохи розгубилася. Тому що цей об'єкт раніше не позначився в розкинутій мною мережі.

У звичайній ситуації це означало б, що його просто немає. Не буває так, щоб людина не відгукувалася на пісню, особливо пошукову. Але цей був поруч, практично на відстані витягнутої руки, і, тим не менш, не існував у природі. Довелося спеціально придивитися. Щоправда, і точковий вплив враження не покращив.

У кожній рисі цього непорозуміння легко прочитувалося просте і сумне: він уже помер. Може, давним-давно, може, тільки сьогодні вранці різниця невелика. Помер. Відспіваний. Похований. Надгробний камінь, запилені жолобки вибитих літер, стрижений хирий газончик.

І хоча я ніколи не помічала в собі схильності до некрофілії, щось усередині раптом невдоволено цикнуло зубом і почало засукувати рукави. Тому що Дарлі, розкрадача гробниць, вирішила взятися за роботу і докопатися. Спочатку хоча б до тіла, яке перебувало у дуже паршивому стані.

Він дозволив. Навіть трохи потягнувся назустріч, що давало надію на плідну співпрацю. Зате потім почалося формене неподобство.

Я б навіть вирішила, що мене обдурили щодо «песика» та «натасканності», якби на власні очі не бачила, що він витворяє на цій імпровізованій арені. Проблема полягала в тому, що так само, як від своїх супротивників, він ухилявся і від мене. Досить спритно, треба визнати. Можна сказати, вперше у моїй практиці.

Теоретично такі випадки були описані, і неодноразово. В силу окремих психологічних травм або установок, бла-бла-бла, об'єкти впливу можуть блокувати спроби впливу. Ага, чорта з два! Це гаденя все робило абсолютно усвідомлено. Я мало не шкірою відчувала ці його відмови. На кожен мій крок у відповідь прилітали незмінне: «Будь ласка, не треба».