Переслідування

Дівчина, що змінювала Аню у кав’ярні, дуже здивувалася, коли власниця зателефонувала та попросила прийти на роботу раніше. Аня, віддана своїй справі, готова була навіть ночувати за стійкою, тільки б обслужити як можна більшу кількість клієнтів.

Проте, з того часу, як  на дівчину напав той ненормальний, вона боялася повертатися додому пізно. Так і сьогодні, сподівалася бути вдома задовго до того, як настане темрява. Останнього разу, повертаючись з місця роботи, дівчина хвилювалася навіть від світла ліхтарів. Все здавалося, що її хтось підстерігає, і вхопить, як тільки трапиться така нагода.

Проте, за ці кілька днів нічого не сталося. Дівчина раз за разом приходила додому, не зустрівши  нікого підозрілого по дорозі. Часто брала із собою стакан з кавою, сподіваючись, що аромат напою прибавить того, кого вона прагнула побачити…

Так і цього разу. Вона йшла, задумавшись, та повільно смакуючи улюблений латте. Сподівання не справдилися: на цей раз аромат кави не змусив Андрія вийти назустріч. Вона ж так старанно готувала каву: збивала пінку, налила сироп, майже не стала додавати цукор, тому що і так солодко… прямо як той поцілунок що стався тоді у квартирі. З невимовно вродливим хлопцем, у якого щира усмішка, та який любить каву.

Підійшла до баку зі сміттям, кинула туди пустий стакан. Почувши, шурхіт поряд із собою, злякано відстрибнула…

Перевела подих із полегшенням, коли упізнала місцевого, знайомого безхатька. Звичайний собі старий, який невідомо де жив, і невідомо як утримував себе.

- Привіт, - мило посміхнулася дівчина, підходячи до нього.

- Привіт, дитино, - бадьоро привітався до неї старий, показавши ще міцні зуби.

- Вийшли на нічне полювання? - дівчина дістала з кишені п’ятдесят гривень та засунула у кишеню старому.

Коли той хотів заперечити, Аня усміхнулася та промовила:

- Беріть. Вам потрібніше.

- Дякую, люба, - у очах старого забриніли сльози вдячності.

Дівчина кивнула та пішла далі. Вона вже майже вдома, лишається тільки напівтемний двір перейти і все. Перед нею буде парадне. Хотілося прийняти душ та не вечерявши, лягти спати.

Але коли молода киянка зайшла до вузького проходу між будинками, здивовано зупинилася. Прямо перед нею, стояла дорога, блискуча машина. Дівчина не дуже розбиралася у марках, тому не могла сказати модель. Розуміла тільки, що це іномарка, і коштує більше, ніж її двокімнатна квартира.

Аня вирішила обережно обійти транспорт. У кого вистачило розуму так поставити машину? Добре, хоч вже пізно та людей немає…

Від цих думок, про те, що вона знаходиться на вулиці зовсім сама, дівчині знову стало страшно. Треба як можна скоріше обійти цю залізну потвору та бігти додому.

Він слідкував за нею всі ці кілька днів, не видаючи власної присутності. Це було нескладно, дівчина ховатися не вміла. Наче і намагалася непомітно поверталися додому, проте у неї не виходило.

За допомогою двох охоронців, Ян дуже швидко дізнався якою дорогою повертається Аня. Першою думкою було увірватися за нею до квартири та там «умовити» зробити те, що йому потрібно. Проте, навіть зухвалий багатій на таке не наважився. Ще побачить хтось, почує крики. Сторонні завжди люблять піднімати галас з нічого, а у інших, виникають проблеми. Друга причина полягала у тому, що у молодого чоловіка не виникало ніякого бажання опинятися у вбогій квартирі. Певно, там жах, що коїться у тих старих будинках. Ну, нічого, крихітко, якщо виявиться, що ти та, по кого думає батько, твоє життя зміниться.

Сховавшись за рогом дому, молодий чоловік не зводив очей з тендітної дівочої постаті, що досить швидко йшла уперед, намагаючись триматися світла ліхтарів. Темна одежа хлопця допомагала приховатися у наступаючий темряві, а район дуже відповідав такому заняттю, як шпигунство.

Прослідкувавши за Анею, Ян побачив, як та зупинилася біля якогось чоловіка, що рився у смітті. Деякий час, вони говорили, потім киянка щось дістала із кишені та поклала у кишеню безхатька. Судячи з усього, це були гроші.

«І охота тобі з цими безпритульними возитися»? - подумав молодий чоловік. Почекав, поки, дівчина, розпрощавшись, піде далі. Точно! Завернула у той провулок, де він поставив свою машину. Час діяти.

Перед тим, як піти за дівчиною, молодий чоловік, підійшов до бездомного. Став перед ним, дістав гаманець. Перш ніж безхатько встиг щось сказати, Ян всунув йому у руки три тисячі. Старий вражено дивився на невідомого, думаючи, що це, можливо, дурний жарт.

- Не дякуй! Це мені нічого не варто, - хмикнув Ян.

«Пеньок старий», - подумав молодий чоловік, перш ніж побігти у провулок, у якому зникла Аня.