Аромат лаванди

Розділ 2

    Олена зірвалась з ліжка, їй знову наснився жах. Все повторювалось раз у раз - ліс, болото, мертва тиша, відчуття великого страху. Та наймоторошнішим були очі чоловіка, якого вона вважала мертвим. До самого ранку Олена не зімкнула очей, вона намагалась не думати про минуле, не згадувати ті жахливі події, які змінили її життя назавжди, проте кожного разу моторошні сни повертали бідолашну назад. Можливо, якби вона з ким-небудь поділилась своїми переживаннями, то б їй стало легше. Але як зізнатись комусь про те що вона вчинила. З важкими думками Олена підвелась та пішла готуватись до приймання гостей.

***

День обіцяв бути сонячним та спекотним. Тутешнє життя з самого ранку вже вирувало. Порання на городі, господарство, випасання худоби, не залишало місця для нудьги. 

Олена, вийшовши у двір, вдихнула повітря, тут воно було якесь особливе, інше, чисте з присмаком свободи. Помітивши пані Марію, біля гостьового будинку, дівчина поспішила до неї.

- Ну, що Оленко, готова до роботи? Дивлюсь, якась ти невиспана, он синці під очима.

- Погано спала. Минеться, пані Марію.

- Ну яка я тобі пані. - нагримала жінка.

- Вас тут усі так називають. 

- Та вони то називають, тільки якби я була справжньою пані, чи жила б тут, а не на Мальдівах чи ще деінде?! 

- Хіба щастя в тому, де ти живеш і хто є за статусом. Головне душа, і яка ти людина.

- Добра ти, Оленко. - промовила пані Марія. - Така ж як і твій батько.

Жінки не зчулись, як промайнуло дві години, й прибули перші в цьому сезоні туристи зі Львова. Компанія з 12 осіб своїм сміхом та жвавими розмовами швидко заполонила увесь простір. Молоді люди отримали ключі від котеджу в якому зупинились на 5 днів та побажання гарного відпочинку від пані Марії. Жінка за всією метушнею не помітила, як Олена при вигляді гостей змінилась на обличчі й швидко поспішила додому.

Дівчина зачинила за собою вхідні двері та кинулась до кухні. Наливши собі води вона випила все відразу. Дівчина схопилась за голову, намагаючись прогнати спогади, які знову з’явились. Просидівши до вечора в будинку, Олена не поспішала нікуди виходити, аж раптом хтось постукав у двері. Нічого не залишалось, як відчинити. 

- Привіт, подружко. - на порозі стояла молода дівчина з цієї самої компанії, що нині заселилась. - Не запросиш? Все-таки сто років не бачились. 

Між дівчатами запала напружена тиша. Нині, коли Олена впізнала в одній серед дівчат свою давню подругу Аліну, спогади, які вона понад усе прагнула забути, знову сколихнули душу.

- Не бійся, я з добрими намірами. - поспішила заспокоїти дівчина не на жарт стривожену Олену.

- Проходь. - нарешті промовила Олена. - Не очікувала тебе тут зустріти.

- Взаємно. І, як тебе сюди занесло? Я думала, ти десь відпочиваєш на Балі, Мальдівах чи куди тепер возять таких, як ми з тобою? - з гіркою усмішкою запитала гостя.

- Тобі, що нічого не відомо?

Дівчина заперечно помахала головою. 

- Аліно, я сподіваюсь тобі можна довіряти? - Олена пильно поглянула на давню подругу.

- Раніше ми довіряли одна одній. Нічого, з цього часу, Оленко не змінилось. Хіба, що ми з тобою. 

Олена більше не могла тримати в собі те що турбувало стільки часу, а побачивши Аліну, яка колись виявилась чи не єдиною небайдужою людиною до її долі, врешті розповіла, що з нею відбулось. 

- Як добре, що я зуміла вчасно втекти з цього пекла. - відповіла Аліна, вислухавши розповідь подруги. 

- Я була певна, що ти про все знаєш. Принаймні якісь чутки до тебе дійшли. 

- Ні, Оленко, я повністю змінила своє життя, не залишивши місця минулому. Тепер я щаслива, живу, як цього хочу я сама. 

Дівчата ще довго розмовляли, Аліна розповіла, як змінилось її життя, коли вона повернулась додому, Олена поділилась тим, як жила всі ці роки, і що їй довелось пережити, аби вижити. 

Час було прощатися, дівчата домовились не розповідати кому-небудь про те що насправді були знайомі, однак домовились телефонувати одна одній. 

Аліна вже виходила з будинку, як раптом спинилась у дверях та з острахом поглянула на Олену. 

- Ти впевнена, що він мертвий? 

Олена мить повагалась та відповіла те чого боялась найбільше. 

- Іноді, мені здається, що він справді живий, та наступної миті я проганяю від себе ці думки, адже це неможливо. Розумієш?

- Розумію, Оленко. Можливо, тобі б варто було походити до психолога, мені свого часу це дуже допомогло.

- Поглянь, які тут місця, будь-яка психотерапія з цим не зрівняється.

Аліна поглянула навколо та по-дружньому посміхнулась подрузі.

- Ну я піду, бережи себе, Оленко. 

Дивно, та вперше за довгий час, цю ніч Олена спала добре. 

***

     Промайнуло декілька днів, одні туристи змінювали інших, тому сумувати не доводилось. Олена зранку до вечора допомагала пані Марії, зміна постільної білизни, прибирання гостьового котеджу, та частково готування Олена взяла на себе. Вона хоча й втомлювалась, однак ні на що не нарікала, їй подобалась робота і загалом життя в селі. Мальовнича природа навколо тішила своїми неймовірними краєвидами, для Олени це було місце сили та відновлення після гамірного Києва. Тут вона почувала себе в безпеці, хоча до відчуття спокою було ще далеко. Незмінними залишались вечірні прогулянки, які допомагали дівчині відновитись після плідного дня, та наповнитись новою енергією й невидимою внутрішньою силою.

Сьогодні пізно ввечері Олена влаштувала собі похід до маленького озерця. Наблизившись до водойми, дівчина всміхнулась, її приваблював хор місцевих жабок, які наперебій звучали з коником стрибунцем. Олена підвела голову до неба, яке здавалось тут теж геть іншим. Місяць осяював все навкруги, а поруч розсипались яскраві зорі, вимальовуючи чумацький шлях. Вона заворожено стояла та милувалась тутешньою красою. Її думки були легкими, як ніколи до цього. Не хотілось нікуди поспішати, не хотілось бігти стрімголов в передчутті небезпеки. Насолодившись вечірньою красою, Олена збиралась повертатись додому, завтра знову ранній підйом, тому вона хотіла, як слід виспатись. Нічний місяць освічував доріжку, яка вела до будинку, втім неочікувано для самої себе Олена ненароком оступилась та підвернула ногу. Дівчина намагалась підвестись та біль став на заваді. Нарікаючи на себе за свою незграбність, вона потерла місце, яке сильно боліло. “І, що тепер, не гукати ж на допомогу, коли на дворі темна ніч.” Та й зайвих пліток Олені не хотілось, адже люди неодмінно вигадають кожен свою версію її нічних походеньок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше