Аромат лаванди

Розділ 9

    Олена увірвалась до будинку, вся заплакана вона гукнула чоловіка, втім у відповідь почула мертву тишу. 

- Всеволод, чорт забирай, ти де? 

Дівчина вийшла з будинку і попрямувала до літнього будиночка в якому любив відпочивати чоловік зі своїми колегами по бізнесу.

- О, пташка прилетіла. Привітайся з усіма. - звернувся до дружини. 

- Добрий вечір. Розважаєтесь? - кинула злий погляд. - Можна тебе на хвилинку? Є розмова.

- Прошу вибачення, відлучусь не надовго. - а сам схопив Олену за руку.

- Ти якось не дуже привітно спілкувалась з моїми хлопцями. Не гарно, Олено. 

- Відпусти. - вирвала руку. - Це ти зробив? 

- Про що ти? 

- Про Олексія, бармена.

- А, що шкода стало? - вискалив ідеально рівні зуби. - Вони витирають об тебе ноги, а ти добра, жалієш.

- Всеволод, ти розумієш, що накоїв? Це ненормально. Ти хворий.

Чоловік миттєво опинився над бідолашною дівчиною, він боляче схопив її за волосся, ледь його не вирвавши.  

  - Слухай сюди! - просичав крізь зуби. - Якщо ти ще раз посмієш розмовляти зі мною в такому тоні, пожалкуєш. І взагалі, чому ти так переживаєш? Інші пальці я йому все ж залишив. 

Чоловік відпустив волосся і як ні в чому не бувало попрямував назад до літнього будиночка. А вже вранці, Всеволод зі сніданком в руках крутився навколо збентеженої Олени.

- Я вчора перегнув палицю. Прошу, не ображайся на мене. Якесь помутніння найшло. І цьому хлопцеві я оплачу лікування. - він схилив голову, викликаючи в Олени жаль. - Давай-но поїдемо кудись погуляємо? Куди ти хочеш? Скажи, я зроблю все що ти попросиш. 

Олена нічого не попросила, вона лиш встала та зачинилась у ванній кімнаті. 

- Олено, відчини! Ти ж знаєш, мене не спинять жодні двері. Давай, просто поговоримо. - втім дівчина продовжувала мовчати. - Не відвертайся від мене, прошу тебе. - Всеволод припав головою до дверей, він шкодував за свій вчинок і готовий був розкаятись, лишень Олена йому пробачила. - Я кохаю тебе, до без тями. 

Просидівши так до самого вечора, Олена нарешті вийшла. Всеволод продовжував сидіти біля дверей, мов вірний пес, охороняючи найцінніше. В його погляді було стільки жалю та суму, що Олена змінила гнів на милість. Кожна людина має право на шанс, навіть безнадійна.

***

- Ти кудись зібралась? - запитав Всеволод, горнувшись до дружини вранці.

- З Аліною домовились зустрітись, разом попити кави. Можна?

Тінь роздратування промайнула на обличчі чоловіка, втім він не подав вигляду.

- Ну звісно. Чому ти запитуєш? Ти вправі робити все що захочеш. 

Не хотів Всеволод, аби Олена дружила з ким-небудь, а тим паче з балакучою Аліною, яка була дружиною його бізнес-партнера. Та нічого не вдієш, адже він обіцяв дружині поводитись зразково.

На високих підборах, в чорній строгій сукні, яка підкреслювала витончену фігуру, Олена прямувала до столика за яким на неї вже чекала Аліна. Довге русяве волосся, яке не знало фарбування спадало на тонкі, оголені плечі. Вона була безумовно красунею, яка приковувала до себе чоловічі погляди.

- Шикарно виглядаєш. - Аліна, як це було заведено серед дівчат чмокнула подругу в щоку.

- Дякую, ти теж, красуня, очей не відірвати. 

До їхнього столика підійшов офіціант, Олена довго не роздумуючи обрала лавандову каву, яка їй полюбилась та тістечко з лісовими ягодами.

- Ну, що, як заміжнє життя? - запитала Аліна, попиваючи каву. - Носить твій тебе на руках?

- Здуває з мене пилинки. 

Аліна всміхнулась білосніжною усмішкою, добре розуміючи, про що говорить подруга.

- Вони спочатку всі такі, ідеальні, хоч до рани прикладай, а потім, як з ланцюга зриваються, бери й втікай. Що, жодного разу ще не підіймав на тебе руку?

Олена перемінилась на обличчі, було боляче згадувати про це.

- Ну, ось про що я й говорю. Не надовго його вистачило.

- Він просив вибачення. Обіцяв, що зміниться. - невпевнено проговорила Олена.

- Вони всі просять, а потім знову все спочатку. Бачиш слід від синця, це я не надто лагідно з ним розмовляла. - на руці дівчини, вище ліктя виднівся величезний жовтий слід.

- Ти не думала піти?

- А хіба він дозволить?! Зрівняє мене з землею та й по всьому. Ми для них їхня власність, без права голосу, без права на власну думку. Так, що Оленко, немає нам куди з тобою бігти. Живи, поки живеться. - сумно додала Аліна.

***

Олена поверталась додому, коли їй зателефонував Всеволод. Дівчина не стала гаяти часу та одразу підняла слухавку, аби зайвий раз не злити чоловіка.

- Пташко, ти скоро? Я вже зачекався тебе.

- Скоро буду.

- Тоді чекаю. Люблю тебе. 

Олена вимкнула телефон та поринула у свої думки, чи дійсно все так, як говорила Аліна. Всеволод звісно мав владну вдачу та геть непростий характер, він був людиною здатною нав’язувати свою думку, підкоряти собі інших, та водночас міг бути турботливим й надійним. З ним Олена нічого не боялась, окрім нього самого. Прояви агресії, схильність до насильства породили в молодій дівчині страх за своє здоров’я та за власне життя.

Олена повернулась додому та скинула підбори, відчувши в ногах миттєве полегшення. Всеволода знову ніде не було, втім підіймаючись по сходах на другий поверх, дівчина почула, що її чоловік у себе в кабінеті з кимось розмовляє по телефону. Вона підійшла ближче до дверей та прислухалась до розмови. 

- Не виводь мене на емоції. Ти знаєш, я цього не люблю. - чоловік розмовляв приглушеним тоном, ніби не бажаючи, аби хтось чув його розмову. - Заспокойся. Я сказав, що приїду, значить так і буде. Все відбій.

Олена не встигла відійти від дверей, як несподівано вони відчинились і звідти вийшов Всеволод, тримаючи в руках мобільний по якому щойно розмовляв.

- Ти вже повернулась, пташко?! Все добре в тебе? Ти наче чимось схвильована?

- З ким ти щойно розмовляв? - якомога спокійніше запитала Олена, а в самої у душі закрались перші підозри. - Ти кудись збираєшся? - запитала, помітивши на підлозі валізу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше