Аромат лаванди

Розділ 16

- Це тобі. - Всеволод вручив Олені черговий подарунок, коли вони їхали в авто на конференцію.

- Що це? - запитала здивовано.

- Відкрий, подивись. 

Олена розв’язала червону стрічку та розірвала обгортковий папір. Перед нею лежав новий мобільний.

- Несподівано. - на обличчі дівчини було помітне здивування. 

- Користуйся на здоров’я. - Всеволод залишився задоволеним реакцією дружини. 

- Ти ж, мабуть, встановив у ньому все що тільки можливо, аби мати змогу мене контролювати.

- Забудь, Олена. Тепер у нас все буде інакше, краще. - його голос звучав переконливо, що захотілось на якусь мить в це повірити. Проте, після всього, що відбулось, це було неможливо. 

Олена справді не впізнавала чоловіка, він відмовився від охорони та особистого водія. Спроба бути знову ніжним і уважним, турбуючись перш за все про її бажання, неабияк дивувало Олену.

Доки Всеволод був на конференції, дівчина мала змогу самостійно прогулюватись містом, чому дуже раділа. Виявляється, людині для щастя потрібно зовсім мало - відчуття свободи, було чи не найбільшим бажанням Олени, яке вона нехай не надовго, та все-таки отримала. 

***

- Давай, на цих вихідних з'їздимо до твого тата. Ти давно з ним не бачилась. - запропонував Всеволод, наче й не було нічого.

- Мені не причулось? - Олена аж випустила з рук горня, залишивши на килимі чорну пляму від кави. - Чорт, я зараз приберу. - заметушилась в пошуку ганчірки.

- Залиш, я викличу прибиральницю. - чоловік взяв Олену за руку та посадив її собі на коліна. - Я серйозно, я хочу, аби в нас все наладилось. Дозволь, мені все змінити. - Всеволод занурився у дівоче волосся, вмиваючись її квітковим запахом. Олені було неприємно, вона бажала вирватись з цих ненависних обіймів. - Чому ти мовчиш? Скажи що-небудь. Поглянь на мене. Прошу тебе. - чоловік взяв дружину за підборіддя, змушуючи поглянути на нього.

Олена зазирнула Всеволоду у вічі, його благальний погляд, сповнений моління та надії, викликав у неї лише відчуття жалю. 

- Мені шкода тебе. Втім, ти все сам зруйнував. - Олена відповіла тихим льодяним голосом, від якого в чоловіка все стислось в грудях. - Тобі потрібна психологічна допомога. Не я. - дівчина підвелась з його колін та підійшла до вікна.

- Я змушу тебе знову мене покохати. Ось побачиш.

Олена зі сумом в очах зиркнула на чоловіка. 

- Змушувати - це все, що ти вмієш. 

- Чого ти добиваєшся? - з роздратуванням в голосі звернувся до Олени, Всеволод. - Я намагаюсь стати кращим, заради тебе, заради нас. Мене надто далеко занесло, я це усвідомлюю. Я хочу все змінити. 

- Це неможливо. - в номері готелю запала мертва тиша. Здавалось навіть на вулиці все завмерло, прислухаючись до відвертої розмови двох людей. - Я й надалі з тобою спатиму, питиму каву за сніданком, слухаючи твої безглузді розповіді, вдаватиму на світських зустрічах щасливу дружину, втім, ніщо й ніколи не змінить моєї до тебе ненависті. Ти вбив в мені все живе, разом з тим і мої до тебе почуття. - вона кинула на нього погляд неприязні. - Я проклинаю тебе.

На очах Всеволода виступили сльози, вигляд чоловіка був жалюгідним, однак Олені було начхати на його почуття, вона плювала на його емоції, топталась по живому, так само як він це робив з нею. Чоловік мовчки підвівся та підійшов до дружини. “Нехай убиває, нехай ґвалтує, їй було байдуже”. Проте, те, що вчинив Всеволод, привело Олену в справжній шок. Чоловік опустився перед нею на коліна та схилив голову.

- Прости. - в його голосі звучало справжнє каяття. 

Попри незворушний погляд, при цих словах всередині дівчини все закричало, занило, заболіло. Олена стиснула кулаки, та до такої сили, що нігті вп'ялись у долоні, утворивши білі сліди.

- Надто пізно. - Олена відштовхнула Всеволода, не бажаючи більше що-небудь говорити.

Чоловік поглянув дружині у слід, вона ніколи йому не пробачить. Розуміючи це, він готовий був померти, адже без неї йому однаково не жити.

***

Вранці, Олена вийшла зі спальні й одразу помітила складені валізи. 

- Ми повертаємось додому. - промовив Всеволод. - Я попросив покоївку зібрати наші речі. Сподіваюсь ти не проти?! 

Олена лиш повела плечима, ще не до кінця розуміючи емоції чоловіка. Він був якийсь доволі спокійний, немов вчорашньої розмови й не було зовсім. 

Шлях додому тривав цілий день. Лише пізно в ночі вони мали повернутись до Києва. Олена не знала, що і як буде далі. Їй набридло боятися - не за себе, а за рідного батька, якого Всеволод обіцяв позбавити життя, якщо вона тільки посміє від нього піти. “Тож, чи мала вона право, ризикувати здоров'ям та життям найріднішої людини у світі”?! В голові Олени вирувало мільйон думок з яких її вирвав раптовий грім, який відлунням роздався в небі. Дівчина охопила себе за плечі, кидаючи погляд на дорогу. Чорне небо висіло над ними, лякаючи своїм грізним видом. Здійнявся сильний вітер, а за ним пролились й перші краплі дощу. Олена поглянула на Всеволода, чоловік зосереджено вдивлявся на дорогу, розмірковуючи про щось своє. Щось в його позі її насторожило, погляд відсторонений, губи стиснуті, руки міцно обхопили кермо. 

- Всеволод, що ти робиш? - запитала з тривогою на серці, відчуваючи, як автівка пришвидшила рух. Олена запанікувала, однак, чоловік продовжив мовчати, тиснучи на педаль газу. Було темно, машин на дорозі не зустрічалось, що на якусь мить заспокоїло Олену, “не вистачало ще в когось врізатись”. - Всеволод, я прошу тебе, зупинись! Що на тебе найшло? - Олена спробувала заспокоїти чоловіка. - Це через вчорашню розмову, так? Я погарячкувала. Чуєш?! Ми будемо разом, лише ти і я. - на цих словах чоловік втиснув до кінця педаль газу, від чого машина заревіла. - Гальмуй! Ми ж розіб'ємось. - сльози виступили з очей дівчини, затуляючи шлях, який й так омивався зливою. Олена жахнулась, коли побачила попереду міст, здогадавшись про намір чоловіка. 

- Я хотів все змінити. Та ти не залишила мені жодного шансу. Я не можу дозволити тобі піти, ти моя назавжди. - промовив Всеволод, не відриваючи затуманеного погляду від дороги, яка наближала їх до злісного моста. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше