4. Мальованка і жайворонок Чубарик.

Мальованчине личко рум'янілося під ранішнім літнім сонечком, як бочок свіжоспеченої палянички. Її тоненьким русявим волоссям бавився пустотливий вітерець, а великі смарагдові оченята раз по раз мружилися від грайливих сонячних промінчиків. Вона перебувала у піднесеному настроєві. Тому прямуючи стежкою посеред золотого пшеничного поля, підспівувала жайворонку, який десь у височині блакитного неба ховався від неї за білими кучерями поодинокої хмаринки.

- Мальова-а-ан-ко-о-о! – десь почулося позаду дівчини. – Зачека-а-а-ай! - Мальованка озирнулась і побачила як її наздоганяли дві авжежки-полуничниці Пихатуня та Принда.  

- Здоровенька була, Малю! - розпочала першою Принда, рівняючись з Мальованкою. – Ти часом не збиралася сьогодні навідатися до Комори Папуцуна?

- Авжеж, я саме зараз туди і прямую, а звідти на Сонячну ферму, - відповіла Мальованка, причепурюючи віночок на голові, який вона дорогою сплела з волошок і кульбабок.

- Привіт, Малю! - приєдналася до розмови Пихатуня. - Тобі ж не завдасть зайвого клопоту, якщо ти поцікавишся у Папуцуна, а чи підготував він вже нове ягідне сховище? Бо ми з авжежками-малинницями, авжежками-аґрусницями та авжежками-виноградницями вже майже готові до цьогорічних ягідних заготівель.

- От же ж розумниці! – доволі несподівано зустріла цю новину Мальованка. - А чому ж це калинниці з горобинницями не квапляться? 

- А чому ж їм поспішати? – відповіла Принда, насторожено помічаючи помірну зміну настрою Мальованки. - Хіба ти не знаєш, Малю, що їм ще до осені чекати? Ягода ж не визріла ще? От восени-и-и-и-и…   

З цим навмисно протяжним останнім словом «восени-и-и-и-и», Принда почала якомога непомітніше посмикувати Пихатуню за рукав сукні, намагаючись таким чином повідомити приятельку, що, мабуть здогадується чим може для них скінчитися ця невимушена, як на перший погляд, бесіда. Та і взагалі буцімто треба бігти, бо ще ціла купа важливих справ чекає.

- Авжеж, восени-и-и… – також протягнула Мальованка і почала поволі то піднімати, то опускати носочок лівої ніжки додолу, не відводячи промовистого погляду від співрозмовниць.

- От і пречудепсько! – встромила Принда якесь нове слово, аби тільки відволікти Мальованку від насторожених думок. – Пихатуню, гайда! Малю, бувай здорова!

Дівчата лише і встигли, що трішечки віддалитися, як почули позаду лагідно-залучальне Мальованчине: «Полуничниці, агов!» Ось тепер вже і Пихатуня здогадалася до чого ця раптова квапливість Принди, і про що зрештою Мальованка захоче дізнатися.

- От цікаві Ви, ягідниці-щебетухи! – промовила Мальованка, неспішно наближаючись до приятельок. Білі шкарпетки на її ніжках та ще й з подвійними помпончиками червоним і чорним, що тіпалися на ходу, здавалося навмисно були закликані лише заспокоювати споглядачів, але не цього разу. - А скажіть мені, будь ласочка, красунечки! Що станеться наступного року?

- Коли з’їмо запаси всіх ягід і почнемо зрощувати нові? – обережно спробувала віджартуватися Пихатуня.

- Авжеж! - підтвердила Мальованка. - Точнісінько так само ви тоді обидві прийдете на Сонячну ферму і почнете одна з-перед одної, мовляв, що робити Малю? Сонечок не вистачає! Напали комахи-шкідники на полуницю! Як це так годиться? До решти з’їдають не соромляться! Що ж таке в нас робиться? Ми у розпачі! Почуй! І рятуй, рятуй, рятуй!

- Ти це до чого? – ще намагалася виплутатися Принда.

- А до того, мої дорогенькі, - вже не зволікала Мальованка, - коли Дідусь Шкарпетник просить допомогти на Сонячній фермі із маленькими соненятами, тому що їх цього року дуже багато народилося, то він сподівається, що всі авжежки, хто вільний від справ звичайно, відгукнуться.

- А ми хіба не відгукнулися? – запитала Принда, вперши ліву руку у бік. – Ми ж приходили, бавилися з cоненятами!

- І ти вважаєш, що цього достатньо? – підтискувала дедалі Мальованка.

- Може й ні! Але Дідусь нас сам відпустив! Бо нам ще нашу полуницю треба дозбирувати!

- Знов вона про ягідки! Приндо! – Мальованка щиро намагалася достукатися до свідомості подруг. – Ви ж самі знаєте, що станеться, якщо під час зростання врожаю нам не вистачить наших помічниць cонечок. Якщо зараз про них не попіклуємося, то не доведеться нам ласувати ані вашою полуницею, ані іншими смаколиками! Та що там! Навіть картопля не виросте! Що їсти тоді будемо? – підсумовувала нарешті Мальованка. – Знову до Дідуся Шкарпетника бігти? Мовляв, Діду, допоможи! Вигадай хоч будь-що!

Дівчата-авжежки так зосередилися на з’ясуванні першочерговості справ, що не помітили як до них підійшли Викрутасик з Бодайтрошком.

- Овва, дівчата! – здивовано промовив Викрутасик. - Вас з того краю поля чути! Що тут відбувається?       

- Та ось твоя подружка нам докоряє, що ми з усіма авжежками-ягідницями окрім своїх ягід ні чим не переймаймося! – випалила розсерджена Принда.

- Ну, як тобі не соромно, Приндо! - збентежено зазначила Мальованка. - Хіба я це мала на увазі?

- А чого це Мальованка тільки Викрутасикова подружка? – долучився до розмови Бодайтрошки, намагаючись пожартувати, і будь-що, але якомога скоріше, послабити напруженість становища. - Вона і мені подружка!