Авжежки, або Вигнанець Великої Далечіні

5. Папуцун і Папуцунове господарство.

Не було такого поміж авжежок, щоб хтось з них взагалі нічим не займався. Траплялися, безперечно, випадки появи ледаченьких, але було це вкрай рідко. Та і нагадувало не ледаркуватість, а скоріш різновид хитромудрості.

От хоча б взяти Папуцуна. Цей авжежка серед інших вирізнявся винятковою свідомістю і кришталево-прозорою щирістю. Вигляд мав гладенький з ледь помітною незграбністю. На його короткуватих ніжках красувалися куценькі штанці, які у поясі мали не одну дірочку для ґудзика, як у всіх, а відразу дві. Таке, на перший погляд, дивацтво було вчинено шановним Папуцуном навмисно, на випадок гостин. Перед тим, як постукати у двері хати, куди його було запрошено, він крадькома перестібав штанці у поясі таким чином, щоб вони ледь трималися на стегнах, проте не спадали додолу. Потім неквапливо заходив у хату, притримуючи на всякий випадок штанці рукою, аби вони не спали вниз. І сідав до столу. Ну, а далі починав чимдуж натовкмачувати живіт різноманітними їствами, доки штанці не починали вже потроху тріскотіти. Опісля неспішно підводився, дякував гостинному господарю і, вже нічого звичайно не притримуючи, а, навпаки, сміливо і поважно розгойдуючи руками, покидав оселю.

Щодо Папуцунової праці, то хтозна-коли ще прагнув він розбити біля своєї хати невеличкий такий баштанчик. Папуцуна дуже тішило, що саме йому першому спала на думку ця ідея. Адже огірки і помідори, кабачки і баклажани, чи якісь горошки із квасольками - то все, звісно, корисно, поживно і необхідно. Та навіть смачно! Проте якось повсякденно, абощо. Інша річ - кавуни з диньками. Все вочевидь!

Так от, розбив Папуцун баштанчик. Старанно скопав грядки, засіяв насіння рясненько і полив водою хорошенько. Проте згодом, тільки-но з під землі почали витикатися паростки майбутніх кавунчиків та диньок, Папуцун чомусь вирішив, що справу зроблено. Полишив все напризволяще і заходився бігати по всіх сусідніх авжежчиних городах, щиросердно переймаючись зокрема вже їхнім станом. Спочатку багатьом авжежкам така наполегливість Папуцуна тільки подобалась. Хіба ж зайвими при такій нагоді стануть ще пара рук під час роботи? Втім з часом, авжежчине терпіння почало згасати. Позаяк Папуцун, спершу невибагливо, а дедалі все більше, розпочинав роздавати повчальні поради на всі боки, щедротно змащуючи їх настановними висловами. Ну, ось на кшталт таких, мовляв, ти ж розумієш, як важливо зібрати багатий врожай, щоб всі авжежки ні в чому не відчували потреби! Чи якось урочисто, піднявши вгору праву руку і ніби встромивши вказівного пальця в небо, мовляв, я б на твоєму місці зробив це так, а ліпше ось так, бо від цього буде тільки краще для всіх авжежок!

Хтозна, можливо Папуцунове завзяття і мало би вражаючі наслідки, якщо б воно було хоч трохи-трохи підкріплено його власним прикладом. Одначе ні! Анітрішечки! До того ж не вгледівши у дрімучих заростях Папуцунового «баштанчика» ані обіцяних ним «дивовижно солодких кавунів», ані «винятково медових диньок», авжежки свій взірцево-витривалий терпець таки втратили. У підсумку звернення авжежчиної громади до Діда Шкарпетника містило лише одне благання: якщо вже шановний Папуцун так щиро проймається долею авжежок, то чи не призначити його почесним головним комірником, аніж марнославним баштанником. Так Дід Шкарпетник і розпорядив.

Велика кам’яна Комора, до якої відтоді було приставлено для нагляду Папуцуна, являла собою головну будову у господарстві авжежок. В ній зберігалися не тільки всі їстівні припаси, але і здобутки різноманітних ремесел, якими оволоділи авжежки. Треба зазначити, що тримати все в облаштованих особливим чином приміщеннях, а не по окремих хатках, було дуже зручно.          

От припустимо, знадобилася авжежці-лісорубу нова сокира. За відсутності Великої Комори треба було б спочатку навідатися до авжежки-коваля і сподіватися, що в цей час у своїй кузні він не займається чимсь надтерміновим. Ну, наприклад, ремонтує для авжежок-буряківників якогось плужка, що раптово вийшов з ладу. У разі, якщо авжежці-лісорубу щастило, і авжежка-коваль все ж таки опинявся вільним, а відтак виготовляв бажану сокиру, то це ще була тільки половина справи! Бо який сенс від сокири без сокирища? І прямував тоді заклопотаний авжежка-лісоруб до авжежки-тесляра за сокирищем для сокири. А у авжежки-тесляра теж зненацька траплялася невідкладна справа. Як-от виготовлення нових бджолиних вуликів для авжежок-бджолярів. І знов мусив невдачливий авжежка-лісоруб терпляче очікувати свою чергу. Втрачалося занадто багато дорогоцінного часу. У Великій Коморі ж знаряддя праці зберігалися в окремих приміщеннях виключно за призначенням. І кожен, будь-то авжежка-лісоруб у пошуках сокири, або авжежка-каменяр, що обирає нове кайло, не зволікали жодної хвилини, миттю знаходячи необхідний інструмент. Така зручність була цілковитим досягненням шановного Папуцуна.

Мабуть недарма, маючи неабиякий хист до впорядкування, головний комірник розробив цілу систему щодо зберігання їстівних припасів. Авжежки так і прозвали її «система Папуцуна». Враховано було все: від особливостей утримання до терміну придатності продуктів харчування. Ягоди зберігалися в ягідних сховищах. Овочі і фрукти - у прохолодних льохах. Горіхи, насіння, борошно - у сухих приміщеннях. Мед і повидла - на полицях у затишку. А от пожива для свійських комах навпаки на найвиднішому місці. А щоб інколи, принаймні без допомоги авжежок, зголодніла істота змогла самотужки попоїсти.

Таким чином, згуртувавши навколо себе завзятих на свій кшталт помічників, саме у комірних справах Папуцун врешті-решт знайшов своє покликання на втіху всім авжежкам.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше