13. Король Кар-Дамон.

Як колись було домовлено, місяць обережно пробудив сонечко, аби воно не спізнилося змінити його на небосхилі. Ледь продерши кулаченятами свої очі, воно силкувалося по настрою місяця зрозуміти: чи все гаразд у авжежок? Ніяк сонечко не могло збагнути спросоння: чому авжежки самі відпустили Білохвостого? І яким саме чином крук раптом з Білохвостого перетворився на Кар-Дамона? А чи не обдурив він довірливих авжежок? А чи не накличуть вони тепер на свої голови ще більшої халепи? Але місяць у відповідь запевняв сонечко, що Кар-Дамон був щирий у своєму каятті. Настільки щирий, що місяць сам йому повірив! Проте тепер, озираючись на минулу ніч, замислився: а чи варто було?

- Так ви кажете король Кар-Дамон? - збентежено запитував Накоська, котрий першим з самого рання прибув на авжежчині сходини, що мали відбутися біля Сліпого Яру.

Накоська був приголомшений вчинком Мальованки і трійки авжежок, що були покликані пильнувати за круком, а не навпаки нерозсудливо, на його погляд, звільняти:

- Королева Кар-Амель? Сльози з очей? Вибачався? Благав?

- І дав королівське слово, що повернеться! – уточнював Бодайтрошки.

- І на спільних ворогів натякав! – додавав Викрутасик.

- А я взагалі нічого не зрозумів! - виправдовувався Вербелько. - Тільки з мотузками допоміг!

- Та він вас усіх у дурники пошив, хіба ви не розумієте? – у розпачі наполягав Накоська. – Дивився я вчора йому у вічі! І тіні простосердя не вгледів! Лише нестерпне бажання кривду повсюдно чинити! Не сьогодні, так завтра, той король зі своїми посіпаками повернеться! І ось тоді вже не він, а всі ми досхочу наплачемося!

Накоська безпорадно сів на землю, охопивши голову руками. Тим часом усі авжежки жваво сходилися до Сліпого Яру. Кожному з них хотілося подивитись на крука-велетня і прийняти участь у вирішенні його подальшої долі. Не забарився і Дід Шкарпетник. Наблизившись до краю яру, він разом з усіма збентежено вдивлявся у провалля, де учора авжежки полонили оскаженілого крука, і ніяк не міг збагнути що сталося.

Вихопивши поглядом з натовпу Мальованку, Дід Шкарпетник поспішив з її допомогою про все дізнатися. Нетривка хвилююча розповідь дівчини сповнила його очі лише розумінням і турботливим намаганням будь-що її заспокоїти. Мальованка не хотіла навіть припускати думки про те, що Кар-Дамон зухвало скористався її співчуттям. Проте з кожною хвилиною мовчазного звертання на неї численних осудливих поглядів авжежок, їй все сильніше хотілося покликати свого жайворонка Чубарика і гінко кинутися на пошуки Кар-Дамона, щоб знов-таки подивитися йому у вічі і запитати: чи лишилися в нього хоча б крихти гідності і самоповаги?

- Так а шо? – як завжди ні про що запитав Такашо, який останнім доєднався до авжежчиних сходин. Він, як і решта авжежок, розгублено вдивлявся у спорожніле провалля яру.  – Так а де той? Шо вже все? Так і шо?

Але не судилося Такашо дізнатися відповідей на свої змістовні запитання. Знічев’я сонце від авжежок закрили собою дві чорні примари. У супроводі переполошених поглядів авжежок, вони помалу спустилися у провалля Сліпого Яру і посідали на уступ схилу. Королівське подружжя круків якнайшвидше намагалося розвіяти враження авжежок про свою примарність. Тому, аби нікого не злякати, навмисне розташувалися якомога нижче на схилі яру. Тепер спілкуватися з авжежками можна було, дивлячись одне одному в очі. 

- Усім авжежкам доброго ранку! – шляхетно привітався король Кар-Дамон. – Прошу вибачення у товариства, що ми з моєю дружиною вимушені представляти себе особисто. Але сподіваюсь, ви не будете зважати на порушення церемонії. Я – король Кар-Дамон! А це моя дружина – королева Кар-Амель!

Якби у ту мить якась дрібненька мошка, пролітаючи повз, мала на меті комусь з авжежок залетіти у роззявленого рота, то неодмінно була б спантеличена від такого різноманіття розкритих від подиву ротів.

Дід Шкарпетник неспішно вийшов з натовпу авжежок разом із Мальованкою. Дбайливо обнімаючи дівчину за плечі, він поважно звернувся до короля і королеви круків:

- Нарешті настав час, ваше величносте, познайомитися усім нам з вами за більш сприятливих обставин! Мене звуть Дідом Шкарпетником. – Дід на знак привітання підняв з голови свого солом’яного бриля. - Як я вже встиг зрозуміти зі слів нашої Мальованки, ви маєте нам щось важливе повідомити? Те що стосується усіх нас із вами. Тож, якщо ви звичайно не проти, не будемо гаяти часу! Ми всі вас уважно слухаємо!

Король Кар-Дамон не заперечував. Він чемно кивнув головою на знак згоди з Дідом Шкарпетником. Повільно окинувши сановитим поглядом авжежок, що щільно скупчилися довкола Сліпого Яру, король-птах розпочав свою розповідь:

- З давніх-давен і впродовж усього існування нашого Королівства Вільних Круків, ми в злагоді співжили з усіма народами, що населяють благодатні простори Великої Далечіні. Там, за неприступними скелястими горами, що стоять на чатах, розділяючи наші землі, переливається різноманітними барвами інше життя! Усі гірські пасма, скелі і кичери Великої Далечіні, разом з мальовничими передгір’ями - належать моєму королівству. А родючими землями, що барвистим килимом вкрили затишні долини, споконвіку володіють дружні до нас Вільних Круків невеличкі королівства добросусідських народів, що так схожі на вас авжежок.

Кар-Дамон раптом замовк. Вкотре він повільно обвів поглядом присутніх авжежок і, повертаючи голову в бік, зустрівся з сумними очима своєї дружини. Згадування короля про рідний край стривожило серце Кар-Амель. Вона притиснулася до Кар-Дамона у пошуках заспокоєння. А відтак, відчувши на собі дотик його лагідного крила, на якусь мить змогла позбутися своєї зажури.