Авізо від долі

7.2

     Буквально за годину, та лише після того, як заспокоїли місцевого кухаря, що він потрібний і важливий член екіпажа, моє нововведення уплітала інша частина команди. Все виявилося до банального просто, я змішала ті інгредієнти, які до цього ніхто навіть не намагався змішувати. Експеримент вдався, втома присутня, усі задоволені, а я їду спати.

     Приблизно в такому ритмі пройшли три дні. На ранок четвертого, до мене, делікатно постукавши, зайшов Мір.

― Добрий ранок. Тобі весь цей час дивовижним чином вдавалося мене уникати. Сьогодні не вийде, прийшло повідомлення від Сивольжана, ― спершись плечем об стіну він  спостерігав за мною.

― Так? ― не встаючи з крісла-ліжка запитала у нього. А у самої руки затремтіли.

― Підемо разом, я не став без тебе цікавитися. Думаю, то про твого зеленого.

― Добре, ― встала та бочком від нього, бочком. А раптом мої гормони знову сказяться поблизу капітана. А невідомий ух, з відром холодної води, в мою каюту навряд чи потрапить.

― Діан, ти мене боїшся? ― схиливши голову до плеча та не відводячи очей за моїм пересуванням, запитав капітан.

― Ні, з чого ти узяв? ― затнулася і трохи не впала, бо теж стежу за капітаном.

― Ти дивно поводишся, ― він продовжував стояти на місці, завмерши мов вкопаний.

― Гаразд, ― знав би він, що боюся я себе, а ніяк не його.

― Хочу попередити тебе. Після нападу корабель постраждав, не сильно, але ми будемо вимушені приземлитися на найближчій станції. Для ремонту судна.

― Добре, ― кивнула.

― Ми пробудемо на станції "Бюрн" деякий час.

― Гаразд, ― знову кивнула.

― Тобі доведеться жити зі мною в одному номері.

― Добре, ― кивнула і тільки після зрозуміла, що це він мені тут на пропонував ― У сенсі, з тобою в одному номері?

― "Бюрн" не найбезпечніше місце в галактиці. Може, ти цього й не хочеш, але своєю поведінкою привертаєш багато уваги. Ти інша у всьому. Смілива, розсудлива, не боїшся роботи. У цій частині таких як ти немає. А ще пірати, яким вдалося вислизнути, можуть тебе шукати. Донощики та інформатори у них є скрізь. Якщо тебе захопили для певної мети, ти в небезпеці, доки... ― не договорив, замовк.

― Доки? ― вирішила підштовхнути до відповіді.

― Доки тобі рано знати подробиці. Я не хочу тебе обмежувати, тільки попрошу.

― Проси, ― махнула рукою. Приємно, коли просять.

― Не дивися нікому в очі коли ми вийдемо на станції, ― і він відсунувшись від стіни повільно пішов у бік виходу.

― Чому? ― не втратила можливості поцікавитися традиціями інопланетян.

― Не усім подобається коли слабка, пробач, самиця дивиться з викликом, ― посміхнувся.

― А я вирячуся з цікавістю, ― посміхнулася в його потилицю.

― Діана, вони все одно сприймуть як порахують за потрібним, ― нагадав він про традиції населення. А точніше про норми чоловіків.

― З викликом?

― Захочуть твоє тіло, або просто побитися між собою, а скажуть, що ти дивилася з викликом.

― Жах який. Застосовувати коронний удар у разі чого можна? ― треба уточнити межі самозахисту.

― Ем-мм. Можна, ― Мір смикнув рукою, неначе хотів прикрити пах, ― Тільки в крайньому разі. Наступне, ти не повинна відходити від мене або Кірленеона.

― Ні на крок?

― У точку. Нічого не у кого не брати. Без нашого відома нічого не пити й не їсти.

― Правила ясні. Коли висадка, капітан?

― Зараз дізнаємося як там твоя знайда й закладатимемо координати, ― Мір протягнув мені руку й щоб не кривдити капітана або потішити себе я протягнула свою.

Ми так й увійшли до каюти, відведеної під приймальний спокій медчастини. Доктор, обернувшись впівоберта, щось забивав у свій міні леп топ. Тут усі використовують такі для запису або передачі інформації. Традиційного паперу та олівця ніхто не використовує, така розкіш доступна лише дуже забезпеченим особам вищої крові. Стільки чула: вища кров, вища самиця, значення так і не розумію, а запитати соромлюся. Будемо катувати доктора, але після приземлення. Побачивши нас, він загадково усміхнувся. Чесно кажучи, від такої реакції Сивольжана мені вже страшно. Дивлюся і командир теж напружився.

― Зірок вам що сяють та невичерпних джерел енергії, ― доктор трохи схилив голову на знак поваги.

― І вам того ж та за тим же місцем, ― я не хамка за вдачею, а ось від нервів можу бовкнути що завгодно. Зараз мої нерви були натягнуті як канати. Вердикт доктора визначить житиме коник спокійно, або мені доведеться боротися за його та свій спокій. Ніколи не розуміла й не приймала тих, хто узявши тварини у будинок через час від них позбавлялися. А особливо корчила причина: не підійшов, дзюрить на килим, виріс, не такий як думали та інші безглузді відмовки. У мене ніколи не було домашньої тварини, в силу банальної нестачі часу. Хоча брешу, на роботі жила мишка, звичайнісінька норушка, й усі дружним колективом намагалися її труїти чи зловити. Всі, окрім мене, я її підгодовувала. Безглуздо, напевно, це так, але мені було шкода кмітливу істоту, яка в принципі нічого поганого й не зробила, просто намагалася жити. Плакала дві доби, коли знайшла труп миша на своєму столі. Представляєте, він прийшов помирати туди, де його годували та не гнали, хоча і трохи побоювалися. Тепер ось сидимо і чекаємо коли доктор насолодиться моїм нетерпінням та, нарешті, розповість кого це я прихистила.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше