Авізо від долі

Розділ 8

Розплющувати очі страшно. Розуміння того, що мене, швидше за все викрали, прийшло у той момент, коли тіло вигнуло від болю, позбавивши свідомості. Хотілося розплакатися, ось узяти та розмазуючи по щоках гіркі сльози просто розревітися. Впасти обличчям в подушку, щоб заглушити схлипи та повністю віддатися цим емоціям. Але ні, не можна. Треба залишатися спокійною, розважливою та не дозволяти паніці накривати мене з головою. З будь-якої ситуації завжди є вихід! Просто його треба пошукати. Судячи зі всього мені прийдеться добре пошукати.

     Не розплющуючи повністю очей, вирішила оглянути місце свого нинішнього перебування. А не погано цього разу я попала. Шкода з лежачого положення побачити все що цікавить важко. Хм, але то що було доступне погляду виглядало більш ніж пристойно. Ніколи не любила фільми східної тематики, а сама ось угодила туди, куди найбільше не хотіла б потрапити.

     Моєму погляду була доступна тканина балдахіна, яскраві стіни, розмальована стеля, газові гардини й повірте, мені цього вистачило з головою. Зітхнувши голосніше, почекала декілька хвилин. Тиша, нікого. Осмілівши розкрила обидва ока, але тільки для того, щоб закривши обличчя руками істерично розреготатися. Такого бедламу в кольорах я ще не зустрічала. Й навіть тоді, коли ми з мамою на кухні готували сюрприз для тата, а малий братик, відкривши та видавивши тюбики з пастеллю извазюкав увесь кахель у душовій кабінці та ванній кімнаті. Пам'ятаю, як юний живописець задоволений собою і своїм першим мистецтвом гордо вповз у кухню та мовою карапузів запросив нас оцінити шедевр. Ніколи не забуду приголомшене обличчя своєї мами, яка саме в той момент міркувала, як швидко вона зможе усе це  відтерти. Не встигли, дзвінок у двері перервав думки й спроби приховати перші прояви безумовного таланту. Так ось, тоді все виглядало набагато краще й гармонічніше ніж те, що зараз відкрилося моєму погляду. У фіолетового балдахіна були жовті й сині пензлики з малесенькими камінцями та дзвіночками. Я лежала у звичному ліжку на шовкових простирадлах зеленого кольору, в оточенні маленьких подушечок найрізноманітнішого забарвлення. У очах настільки зарябило, що не залишилося ніякого бажання вставати та оглядати місце свого полонення, тому вирішила провести ревізію починаючи з себе. Нижня частина тіла красувалася в прозорих штанях-шароварах рожевого кольору. Милувалася контуром своїх ніг в одязі не довго, рівно до того моменту як дійшла очима до свого інтимного місця. Його там не було. Представляєте, не-бу-ло. В сенсі, саме місце було, а ось "захисного контуру" немає. У розгубленості стала з силою терти лице й тут виявила ще один неприємний сюрприз: брів теж немає! Сівши у ліжку, відсунула на штанях край гумки, подивившись на лобок. Ох, там ні єдиного волоска. Мене ніколи не тягнуло наслідувати моду та видаляти усе зайве в зоні бікіні. Одна з причин чому я це не робила ‒ зніяковіння. І навіть розуміння, що майстер бачила-перебачила цих самих місць, мене ніяк не надихало. Задерла тканину на ногах. Так і знала, ноги теж були гладкі як галька. Провела рукою від ліктя до кисті, теж саме. "Вже і поголили", ― промайнула думка в голові, ось тільки навіщо було прибирати брови? О, велика загадка інопланетного виміру. Волосся на голові ціле, заплетене тільки у безліч кісок, на кінцях яких красуються різні камінчики та, знову, маленькі дзвіночки. Порівняння моєї теперішньої зовнішності прийшло не на користь краси. Зазвичай корові на шию чіпляли дзвоник, бо якщо худобина віддалятиметься від стада і пастуха, по звуку буде легший відшукати та повернути утікачку. Що робити? Що робити, що робити... треба відшукати шматок тканини, щоб сором прикрити. Так, безлічі дрібних кісок зібрала в одну косу, та скрутила все у бублик. Відірвала від балдахіна широку смужку тканини та обв'язала волоси. Мотнула головою перевіряючи чи не дзвенять. Усій ситуації є тільки один позитивний момент - мої ноги. Мене дратувало волосся на ногах, які за час полонення у піратів і подорожі на кораблі Міру, встигли істотно відрости. За це варто сказати спасибі невідомому косметологові. Не встигла більше нічого додумати, згадати або відшукати позитивні моменти. Широкі, двостулкові двері, повільно розчинилися впускаючи процесію з великої кількості людей. Я сказала людей? Погарячкувала. В кімнату зайшла велика кількість гуманоїдів. Так безглуздо і збентежено я себе ніколи ще ніколи не почувала. Стою недалеко від ложа, в повністю прозорому одязі: шароварах і топі. Усі гуманоїди, окрім п'яти, опустилися на коліна, схиливши низько голови. Четверо розосередилися по кімнаті, мабуть, охорона. П'ятий, не високий чоловік цілком симпатичної зовнішності залишився стояти на місці, пильно мене роздивляючись. Маркионец, відразу зрозуміла та згадала інформацію, яку встигла почерпнути зі свого гаджета, врученого доком. Жорстокі вони, а самицю не своєї раси розглядають лише як потішну іграшку. Треба мовчати, не ворушитися, а якщо є можливість не дихати та прикинутися трупом. Може прокотить? А що, кажуть з ведмедями так можна, навіть свідки живі є. Порада про труп це особисто від мене, бо дивлячись на невисокого представника цього народу, мої ноги затремтіли, а по хребту стали скочуються крапельки поту. Потрапила так потрапила, тепер я це розуміла як ніколи. Посмішка, що торкнула губи маркионца підказала мені, що йому подобається не лише моє тіло, але й реакція на нього. Страх який я випробовую підіймає йому роздуту зарозумілість, а ось відкопилена тканина в області паху вказує на те, що часу у мене майже немає.

     Мої очі блукали по інтер'єру, гуманоїдам які прилипли головами до полу,  недоладним стінам, широченним вікнам. Я намагалася дивитися куди завгодно та на кого завгодно, аби тільки не на нього. Він стояв на одному місці, продовжуючи роздивлятися мене та щось ледве чутно говорив одній з дівчат, що сидить біля його ніг. До моїх вух долітали окремі фрази, які були вимовлені емоційніше, у відмінності від іншої рівної мови. Те що встигла розібрати з почутого, мені украй не подобається. У якійсь відчайдушності, як на останній надії, подивилася на одного з його охоронців і потонула в таких знайомих сріблястих очах капітана. Прийшов, не залишив, знайшов. На душі стало тепліше, зажевріла надія на інший результат, не такий який мені був уготований маркионцем.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше