Авізо від долі

8.1

     На декілька секунд чоловіка, що йде до мене, загальмував сірий серпанок, що вітає у повітрі. Цього вистачило для того, щоб чиїсь руки зірвали мене з сідала і відволокли в глиб кімнати. Рачки поповзла в ту сторону де, на мою думку, знаходиться комора. Виповзти зараз з кімнати й загубитися в натовпові неможливо. Величезна кількість охорони, слуг, родичів і однодумців першої фаворитки не залишать мені ні єдиного шансу вижити. Думаю, приб'ють на місці без шуму та пилу. У метушні, криках, лайки стала обмацувати стіну на предмет загадкових ієрогліфів. Знайшла! Ага, знайшла тільки тоді, коли вже м'якими кроками до мене наближалася паніка, несучи в собі думку, що нічого не вийшло, і що я своєю нерозторопністю занапастила такий прекрасний шанс на порятунок. Якщо мене упіймають, втекти більше не вийде, та й Міра можуть визнати вивідачем, що спокусився на нове придбання місцевого царика. Фух, знайоме шипіння, таке рятівне, довгождане. Проникла усередину й увесь простір осяяло м'яке жовте світло, а мої очі забігали по вузьких полицях у пошуках укриття.

     Серце ступить так голосно, що ймовірно його гуркіт чують усі. Після того, як я пірнула в невелику нішу і завісила себе тканиною, двері, зрадницькі, знову тихо зашипіли. Кроки, що повільно наближаються до місця, а я, перестаю дихати й синіючи та майже втрачаючи свідомість від нестачі кисню, сиджу не колихнувшись. Кроки затихли буквально в тридцяти сантиметрах від мене. Так не хочеться бути іграшкою в чужих руках. Моє серце аж готове вирватися з грудей, залишивши на підлозі кімнати, на чужій планеті з незнайомими людьми, моє напівохололе тіло.

― Осяяний! У далекій частині замку бачили незнайомку, укутану в простирадло, ― збрехав доповідач таким знайомим голосом.

― Це точно? ― розтягуючи слова перепитав він.

― Не бути мені вільним, ― вимовив він дивну фразу, яка щось означала, оскільки кроки стали віддалятися, даючи можливість зітхнути повними грудьми.

Слухайте, ось що в голову, позбавлену кисню тільки не прийде, так? Тепер точно треба мотати звідси. І чим швидше, тим краще. Спробувала вибратися з притулку, але як же затекли м'язи ніг, і як тремтять руки. Здавалося б, чого сидиш, біжи доки є можливість? А я не можу, фізично не можу.

― Діна, ти що там порпаєшся? Вилазь доки нікого немає.

― Не можу, м'язи затекли, ― запхикала.

― Тоді залишайся на місці, зараз я тобі допоможу, ― і сильні руки дбайливо вийняли мене з пастки й міцно обійняли, уткнувшись носом в шию.

― Я боявся за тебе, ― промовив хрипко і лизнув жилку, що гарячково б'ється.

― Пішли? ― сторопіла від його дій з язиком. Ні, мені приємно було, проте і незвично.

― Підемо, ― важко зітхнув і відсторонився, ― Я трохи не упевнений в маршруті.

― Перший раз зустрічаю чоловіка здатного визнати, що він в чомусь не упевнений.

― Може це тактика така? ― лукава посмішка.

― Хороша тактика у такому разі. А йти нам треба у бік коричневого коридору.

― Там зараз багато охорони, вони вирішують, де тебе шукати і як ловити, ― спробував відрадити мене капітан.

― Відмінно! Значить, саме туди і йдемо, ― відсторонилася від нього та узяла за руку.

― Э-э-м. Тактика така? ― киваю, ― Звідки знання?

― Дід в розвідці служив, ― не без гордості оповістила його.

― Нам треба серйозно поговорити, ― раптом вимовляє Мір без посмішки.

― Я теж так вважаю. Тільки давай спершу виберемося, а після, у безпеці, й поговоримо.

Капітан підхопив мене на руки та рушив у вказану  сторону. Опускати мене на підлогу він категорично відмовляється.

― Мір, ― тихенько покликала. Зупинився, ― Мені треба переодягнутися. Шукають дівчину в зеленому простирадлі. Тут поверни направо, он бачиш невеликі дверці, нам туди.

― Що там? ― повернув, а лише потім запитав. Довіряє?

― Там дівчата з гарему переодягаються в одяг робітниць та виходять з будівлі для зустрічі з рідними.

― Звідки знаєш? ― одна брова трохи підвелася.

― Плітки навіть за межами Землі невигубні, ― зітхнула, ― Випадково почула як дівчата не зважаючи на мене уваги шепотілися про те, що до секретної кімнати один з євнухів приніс, замість зношеного, новий одяг для персоналу.

― Безлад який! ― обурився Мір і посміхнувся. Завзято так, по-хлопчачому.

― Ти навіть не представляєш наскільки.

― Чому ж не представляю, дуже навіть представляю. Мене на посаду особистої охорони узяли тільки через те, що хтось там не приїхав.

Вузькі двері ми виявили між двох колон. А відчинивши, протиснулися всередину, почавши гарячково перебирати ті речі, які там лежали на всіляких поверхнях. Коричневий, більшість речей що знаходяться тут, були темно-коричневого кольору. Дуже цікаво, швидше за все, молодший персонал, що обслуговує замок, носить речі виключно такого тону. А нам навпіл, нам головне вибратися звідси.

     Знайшла в що переодягнутися досить швидко, та і не вибирала зовсім, схопивши те, що підходило за розміром. Відвернувшись від Міру стала розмотувати простирадло. Босим ногам не комфортно від захололої підлоги, пошукала очима взування, на жаль, не знайшла. Зняла топ, спустила руки до шароварів і тут відчула на своїй шиї дихання. Застигла, але лише на декілька секунд для того, щоб нахиливши голову нижче, дозволити гарячим губам провести доріжку з поцілунків до плеча. Мені хотілося тіснішого і ближчого контакту і чоловік, немов відчувши моє бажання, опустився на коліна, стягуючи абсолютно непотрібну тканину зі стегон. Подушечками пальців погладив живіт, нахилився і пройшов цей шлях губами. Мій стогін, його руки, губи. Тепер уже його речі летять на підлогу і я, не пам'ятаючи навіщо ми тут, цілую його. Тіло тремтить, в очікуванні близькості, неслухняні руки пробираються до чоловічої плоті вивільняючи її з полону тісної тканини й...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше