Авізо від долі

8.2

― Дінка, це правда ти? ― продовжував міцно стискати мене Кір.

― Зараз зробиш з Дінки котлету, ― приглушено відповіла я десь біля його грудної клітки.

― Припини її обіймати, ― заричали голосом Міру.

― Так, ― крякнула, ― Припини, задушиш, ― вторив мій голос.

― Та ну вас обох, зануди ви. Я ж думав, що втратив тебе, а ти, ― схоже голос з темряви образився.

― Кір, вибач. Я жива, здорова. Все добре. Спасибі за турботу. Ви як тут з'явилися?

― Капітан не подавав ніяких знаків, то ми вирішили переміститися ближче до замку. Розробляли нову лінію поведінки як прийшла звістка, що капітан рухається у бік міста і не один. Спочатку ми зраділи, що з тобою. Потім нам донесли, що з дружиною…страшною, ― пошепки, ― Вирішили, все, одружили нашого  капітана, виручати треба.

― І? Убити мене збиралися? ― зіщулила очі в темряві та стала шарити рукою у просторі.  Хіба мало, може качалка де лежить.

― Збиралися, ― підтвердив мої припущення майбутній труп.

― І яким чином. Придушити?

― Можна зарізати. Головне, щоб тихо було.

Це зовсім не моє коліно в темряві зіткнулося з дуже інтимним місцем гуманоїда, це доля покарала його за необдумані дії.

― Дурень, ― припечатала останнього словами, ― Думати спочатку треба, а діяти після. Ти мене трішки до прабатьків не відправив.

― Я не знав, пробач, ― тоненьким голоском покаялася темрява, ― Хто міг припустити, що красива самиця може стати такою.

― А як по-твоєму він повинен був з палацу мене вивести. Може замотану в килим? ― руку у бік уперла й очі звузила. ― Ні, напевно, до себе примотав, а усім говорив би що розповнів, так?

― Вибач.

― Гаразд, проїхали. Наші дії?

― Чекаємо новин. Останні говорять про  те, що вас активно шукають, ― відрапортував інший не знайомий мені голос.

― Місце безпечне?

― Завалений склад.

― Думаєте шукати не будуть?

― Будуть. Тому пропоную повернутися в печеру.

― Веди, Сусанін, ― це вже я.

― Суласаканин, ― поправив незнайомий голос з темряви.

― Що пробачте? ― чи я куполом здвинулась?

― Звуть мене так, Суласаканин. І до речі в темряві я бачу прекрасно, ― це він на мою міміку натякає?

― Ну... молодець. А у мене сертифікат є.

― Так-так я знаю. Можете називати мене як вам підкаже перекладач.

А дивися який він, а:

 ― Сусаннинім будеш, ― щоб не мудрував.

― Як скажете. Сертифікат же…

Ні, ви представляєте тип якій! Точно з ним подружимося.

     Йшли мовчки. Ні, неправильно. Пробиралися через вузький, темний прохід в мовчанні. Мені дуже хотілося кілька разів  просто встрибнути з ногами на міцні ручки капітана та у такий спосіб проїхати до безпечного місця. Я кріпилася і мовчки пробиралася крізь павутиння й жуків, що падали на голову. Прекрасно усвідомлювала, що важко всім і усі ці інопланетяни зараз знаходяться в цьому непривітному місці лише через мене. Вони просто могли забути про самицю, врятовану з корабля що конає, викреслити зі спогадів як абсолютно непотрібну інформацію. Так ні, вони так не поступили, що більше, ризикують своїми життями заради мене. Тому не варто демонструвати  свої слабкості та фобії до членистоногих неприємних створень. Це не правильні міркування панночки, це я так себе умовляю кожного разу, коли розумію, що за горб звалився черговий жук, що копошиться і дряпає тепер мою шкіру.

     Якби ті мурахи, які зараз від страху бігають по усьому моєму тілу зібралися в команду, напевно змогли б повидирати осоружні лапки пролаз, що забралися під одяг. У черговий раз, коли труснула плечима, побачила світло, що руйнувало  непроглядну темряву.

― Нарешті вибралися, ― трохи нервово вимовила я.

― Діна? ― захвилювався Мір.

― Ненавиджу жуків, ― вирішила поскаржитися йому.

― Їх треба дістати. Іноді попадаються отруйні, ― о, Сусанін активувався. А скажу вам красивий мужик. Високий, темношкірий зі світлим волоссям закрученим в жорсткі пружинки. Коли б не хвіст і червоні очі, цілком зійшов би за темношкірого атлета.

― Палички-ялинки, ― пониклим голосом  промовила я, шукаючи підтримки у капітана. А що, він сильний, розумний, нехай думає як дівчині допомогти.

― Потрібна ширма, ― прийняв швидке рішення Мір.

― Невелика кімнатка, далі по коридору. Ще там є вода і спальне місце, ― з натяком відповів темношкірий атлет, ― Думаю жуків можна переловити саме там.

― Підемо, ― став тягнути мене Мір в тому напрямі. Мене прямо боязкість охопила. Як це він збирається робити?

― Капітан! ― окликнув Сусанін, ― Мазь візьміть, укуси довго гояться якщо їх не обробити.

     Вони ще й укуси на мені залишили, – думка, що прийшла, вибила останні сумніви. Схопивши Міра міцно за руку потягнула у бік кімнатки. Не дочекавшись доки чоловік засуне імпровізовані двері, стала стягувати з себе одяг. Червоні маленькі ранки, що кровоточать, були по усьому моєму тілу. Дивно, укусів я не відчувала, тільки ворушіння під одягом. Підняла очі на капітана, і волога сама набігла на очі. Він зробив крок до мене, притиснув до свого тіла і став гладити по голові як маленьку дівчинку. В той момент смішно від його дій не було, було затишно і спокійно. Постоявши так деякий час та знову узявши себе в руки, запропонувала намазати укуси й оглянути наш одяг.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше